Патріарх Філарет: як всі школярі Радянського Союзу, я не вірив в Бога, мене так навчила школа

14 червня 14:03

Патріарх Філарет: як всі школярі Радянського Союзу, я не вірив в Бога, мене так навчила школа

14 червня 14:03

Патріарх Філарет. Почесний патріарх Православної церкви України, постійний член священного синоду. Герой України. Народився 23 січня 1929 року в с. Благодатному Донецької області.

Навчався в Одеській духовній семінарії та Московській духовній академії. Має ступінь кандидата боголослов'я. З 1953 року був викладачем Московської духовної академії. У 1958 - призначений ректором Київської духовної семінарії. 25 лютого 1968 року возведений у сан митрополита.

У жовтні 1990 року Архієрейський Собор РПЦ надав Українські Православній Церкві самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет був обраний Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Митрополит Київський і всієї України.

У 1995 році на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї України. Нагороджений орденами "Дружби народів", Трудового Червоного прапора, Свободи, Хрестом Івана Мазепи, Орденами князя Ярослава Мудрого V, IV, III, II і I ступенів.





 

- Мы продолжаем наш проект "Добро и Зло". Сегодня мы в удивительном месте. Мы в гостях у человека, который изменил судьбу, историю православия Украины. Мы здесь. Сегодня с нами будет Патриарх Украинской церкви святейший Филарет. Мир Вам, Владыка. Очень рад, что Вы нас приняли. И прошу Вас, как вам будет подсказывать сердце, помолиться.

- Благословенний Бог, завжди і понині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що угробав життя - дарував. Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що угробав життя - дарував. Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що угробав життя - дарував.

Отче Наш, що єси на небесах,

Нехай святиться ім'я твоє,

Нехай прийде царство Твоє,

Нехай буде воля Твоя,

Як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний

Дай нам сьогодні,

І прости нам провини наші,

Як і ми прощаєм

Винуватцям нашим,

І не введи нас у спокусу,

Але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є царство і сила

І слава навіки віків.

Амінь.

- Вы недавно справляли юбилей. Вы переживаете целую эпоху. Нашли ли вы, Владыка, смысл жизни? В чем смысл жизни?

- Смысл жизни. Сенс життя полягає в тому, щоби досягти блаженного вічного життя. Від вічного життя людина не уникне. Чому? Тому що це не від неї залежить - хоче вона вічно жить, чи не хоче. Це не від неї залежить. Це залежить від того, хто створив людину, і створив цей світ. А створив світ і людину Бог. І тому, Бог привів кожного із нас до буття, і з цього буття не вийде ніхто. Віре він в це, чи не віре. Помре - помре. Але душа буде існувать. І не від душі залежить, існувать їй, чи не існувать. Ось, багато із людей не можуть витерпіть тягар страждань, і части закінчують своє земне життя самогубством. Думають, що вони припинять страждання. Але ж вони перейдуть душею в інший світ, а там буде суд Божий. Якщо суд Божий його призначить уже на вічні страждання, то він із тимчасових страждань, попаде у вічні. І тому сенс земного життя полягає в тому, щоб заслужить помилості Божої. Вічне блаженне життя. А яким чином можна увійти в блаженне життя? Перше - треба вірить не просто у Бога, що він існує, а довірять кожному його слову. Чому страждання увійшли в людський рід і смерть? Тому що Адам не повірив Богові. Бог сказав: "Не їж з цього дерева плоди, бо помреш". А Диявол, через Єву, сказав: "Їжте, їжте, навпаки, станете Богами". І виходить, Богові не повірили, що помруть, А Дияволу повірили, що стануть Богами. То що, в наслідок, отримали? Померли, а Богами не стали. Тому що повірили неправді. Бо Господі Ісус Христос сказав, що Диявол є батько неправди. І тому той, хто вірить неправді, той віре, служить Дияволу. Бо він є батько неправди. А той, хто вірить Богові, і не просто вірить, а виконує його волю, той знаходиться під покровом Бога. І Бог, по своїй милості, спасе цю людину і від гріха, і від смерті. І для того, щоб спасти того ж Адама і Єву, від гріха і від смерті, треба було Сину Божому стать людиною, принизить себе до того, що він як Бог став людиною заради визволення нас від гріха і смерті. І він зробив це. І визволив людську природу, визволив від гріха і смерті. Де є докази того, що він визволив? Доказом є його людська природа. Ось всі ж ми віримо, що Ісус Христос своєю людською природою вознісся на небеса. Яка туди природа піднялась? Людська. Тобто, так природа, яка згрішила. А тепер цю природу Господь підніс так високо, що посадив праворуч Бога Отця. І багато хто може сказать "Ну це Христос, а ми? Можемо ми бути там, де він?". Можемо. А які докази того, що ми можемо? А доказами є Святі, які очистились від гріха, очистились від гріха, але очистились своїми зусиллями. Але не тільки своїми зусиллями, а, в основному, допомогою благодаті Божої. Бо Апостол Павло каже, що благодаттю Божою я став таким, яким я є. Тобто, увірував в Ісуса Христа як5 сина Божого, став його Апостолом, виконую його заповіді. Але всього цього досяг його благодаттю, його силою. Але додає: Але потрудився я більше, чим вони. Тобто, тут потрібні і людські зусилля. Так ось, люди святі, оцей шлях пройшли і стали такими ж,як природа Ісуса Христа, очистилась від гріха, стала святою. А де доказ, що вони такі подібні до Ісуса Христа, стали Богами? Бо Бог сказав Мойсею: '' Ви, люди, Боги ''. Так ось, оці святі стали Богами по благодаті, не по природі, а по благодаті. По природі Бог один. А по благодаті - усі Святі. І те, що вони Боги по благодаті, вони звершують на Землі чудеса. І сказать, що не звершують Святі чудеса, це сказать неправду. Ми бачимо.

- А были ли в вашей жизни чудеса? Или факты победы Иисуса Христа воскресшего? Расскажите немножко об этом. Конкретно, о себе. О Фактах.

- У мене були. Я, в молодості, як всі діти, школярі Радянського Союзу, в Бога не вірив. Не вірив тому, що школа мене навчила, що Бога нема. Але під час війни батько мій загинув під Запоріжжям.

- В 1943?

- В 1943 році. І коли загинув батько, то переді мною стало питання: існує він чи не існує? Школа мене навчила, що після смерті людина припиняє своє буття. А я люблю батька. Хоть його нема, а любов у мене до батька збереглась. І у мене виникло питання - кого я люблю? Існуючого чи неіснуючого? Якщо батько не існує, як мене навчила школа, то значить я люблю неіснуюче. А чи можна любить неіснуюче? і розум підказує - неіснуюче любить неможна. Можна любить те, що існує. А раз у мене любов є до батька, і сильна любов, то значить він є. Він є. А якщо він є, значить є вічне життя. Бо він є. Він існує. Значить існує вічне життя. А якщо існує вічне життя, то існує Бог. А якщо Бог існує, то кому я повинен служить - земній владі чи Богові? Я повинен служити Богові, і тому я став тоді на шлях підготовки до вступу в духовну семінарію і так обрав цей шлях. Потім, ви ж питаєте чи були ці знамення у мене. Так. Бо оце, оці думки, які я ось зараз навіяв мені божественна благодать, Бог навіяв мені ці думки. Потім, коли я вже вчився в академії на 1 курсі, закінчив 1 курс, і після екзаменів, так, стояв біля аудиторії біля вікна, і роздумував, що мені робить, який шлях мені обирать? Чи чернечого життя, чи мати сім'ю і бути священиком. І довго я так роздумував і думав, якщо я заведу сім'ю і стану священиком, а мене заарештують, і я буду пов'язаний з сім'єю, я не свобідний. А це були ще Сталінські часи. І я свідок, як арештували деяких наших професорів академії, студентів. І я подумав, так і мене можуть арештувать. А мене буде пов'язувать сім'я. І тому я хотів бути свобідним. А для того, щоб бути свобідним, я повинен прийняти чернецтво. І ось після таких роздумів, я вирішив стати ченцем. Буквально через 10 хвилин, приходить до мене Сергіо Лаврент, якого послав намісник Лаври, Архімандрит Іоан Розумов і пропонує мені залишиться в монастирі на канікули. І я був здивований. Я тільки вирішив залишиться в монастирі, і тут мені відповідь, на місце присилає запрошення, залишайся в монастирі. І я це сприйняв як знамення Боже. Ну і ще були. Як хочете, я ще можу.

- Очень важно, что вы вспоминали отца. Для нас, для многих христиан в отце есть знаки Иисуса Христа. Ваш отец ушел, когда вам было 13 лет.

- Так.

- Вы запомнили отца? Вот, что вы помните про своего отца? Руки, глаза, что он говорил.

- Я його пам'ятаю, бо коли він йшов на фронт, його взяли, то він мені сказав "Молись за мене". І це була його заповідь. І тому, я за нього молюсь все життя.

- Царство Небесное.

- Я його люблю, як любив. А батько мій був дуже добрий. Його в селі всі поважали. За його доброту. І тому образ батька завжди переді мною.

- Владыка, очень тронут Вашим ответом. Это хорошо, что мы говорим так откровенно. Тогда через этот вопрос, у меня к вам следующий вопрос. Кто для Вас Бог? Кто для Вас Иисус Христос?

- Для мене Ісус Христос - є Бог, творець. І не тільки творець, він мій спаситель. Тому що я через свої гріхи, не можу спастись. І тільки його милість, як Бога, до якого я звертаюсь, щоб він помилував мене. І я знаю, і твердо знаю, що він помилує. Чому помилує? Тому що я вірю в нього. А його любов безмірна. І я бачив його образ. Бачив. Явився він мені в образі. І сказать, що я бачив, я не можу передать. Бо як Апостол Павло сказав, що і вухо не чуло, і очі не бачили, і на розум не приходило те, що Бог приготував. Так і я. Отой образ, який я бачив, я не можу його описать. Я бачив любов. Любов у образі Ісуса Христа. І у мене тоді, коли я оце дивився на цей образ, виникла думка: оце Господь не може не помилувать, любов ця не може не помилувать грішника, який до нього звертається. І тому я вірю. Твердо вірю, що Господь простить мої гріхи, і прийме, коли знайде потрібним мене взять від цього світу.

- Какие события в Вашей жизни вы до сих пор, может быть, не принимаете? И вообще, просите ли вы прощение? И принимаете ли вы прощение? То есть, прощаете ли вы других?

- Прощаю. Ось коли почалось на мене гоніння з боку Московського патріарха, і не тільки патріарха. Багато архіреїв почали мене, починаючи з 92 року. Звичайно, що в моєму серці була велика образа на них. Но я для них зробив дуже багато, а вони мене, фактично, викинули. І образа була. Я став роздумувать - бажать їм пекла, щоб Господь їх на вічні муки послав. Якщо я буду бажать цього, то це буде означать, що я хочу того, що хоче Диявол. Диявол хоче всіх в пекло загнать, всіх людей. І я теж хочу своїм ворогам, теж пекла. То з ким я? Христос став людиною, принизив себе, щоб грішників спасти. І, як сказано в святому письмі, Бог хоче всім спастись, а я хочу, щоб мої вороги були в пеклі. Значить, я з Дияволом. А я не хочу бути з Дияволом. І тоді я сказав собі - раз ти не хочеш буди з Дияволом, то не бажай своїм ворогам, щоб вони були в пеклі. І тому я викинув зі свого серця оцю ненависть. І бажаю їм, щоб Господь дав теж спасіння, як і мені. Отаке моє ставлення до цих. Тобто, в душі в мене нема оцієї ненависті до своїх ворогів, супротивників. Я з їх неправдою, з їх злом не згідний, а їм бажаю, щоб Господь простив їм гріхи і прийняв у Царство Небесне.

- Если бы у Вас была такая фантастическая возможность, изменить что-то в своей жизни. Есть ли какие-то факты, которые Вы, может быть, хотели бы поменять? Или о чем-то жалеете?

- Є. Є. Жалкую, що в 1992 році, коли був скликаний незаконний в Харкові Собор архіреїв Української Православної Церкви, я не поїхав туди. І я жалкую, що я не поїхав. Бо якби я поїхав, то цього б Собору не було. І розділення Православної Церкви не відбулось би. Бо я б там не допустив цього розділення. Правда, не поїхав я не по своїй волі. А мене на цей час поклали в лікарню, в Феофанію. Я кажу, для чого мені в Феофанію в лікарню лягать? Я ж здоровий, не відчуваю ніякої хвороби. Ні, ось ви повинні лягти, бо Вас можуть викликать в Москву, а Ви можете не поїхать, тому що Ви знаходитесь у лікарні. Тобто, мене обдурили. А якби я поїхав, то тоді не було б цього Собору, не було б. Оце про це жалкую. А те, що я став ченцем, я не жалкую, бо це Бог накреслив мені цей шлях і я на нього став. Так само, як і створення Київського Патріархату. Теж була Божа вказівка. Я теж знаходився, як ото тоді в студентські роки вибирав, яким шляхом йти, так і тут. Коли на мене Москва ота, почала боротьбу зі мною, я не знав, що мені робить. І теж, так само роздумував. І вирішив об'єднатись з Автокефальною Церквою,яка тоді існувала вже з 1990 року. Ну, зародилась вона 1989-90 році, Собор був. Тобто, в 90 році була утворена Автокефальна церква. І ось я вирішив об'єднатись з цією церквою. І коли я вирішив, теж, так само, приходять до мене два мужі, побожні, один завідував внутрішньою політикою уже Незалежної Української держави, а другий - активну роль у русі приймав. Це поважні люди. І я ось коли вирішив це, так само, як тоді, в тому році, це був 49, і в 92 році, після мого вирішення, теж буквально через 10 хвилин дзвінок від цього Голови внутрішньої політики президента. "Можна з вами зустрітись?". А я кажу "З якого приводу?". "А ось ми хочем поговорить про об'єднання з Автокефальною церквою". Я здивований був. Тільки я вирішив об'єднуватись з Автокефальною церквою, і тут приходе мені поважна людина. Пропонують об'єднатись. І я це теж сприйняв як руку Божу. Так. Ну і дальше відбувся цей об'єднавчий Собор, і створили ми тоді Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Обрали патріархом Мстислава, а я був його заступником. І так оце пішли. Тому те, що Київський Патріархат створений по волі Божій, я в цьому переконаний. А раз по волі Божій, то ніякі сили не знищуть Київський Патріархат, бо за ним стоїть Бог. Я ж вірю Богові. Вірю, що він не може говорить неправди. Якщо він мені показав, що оце шлях для України, для церкви. Оцими діями показав. Не словами, а діями показав, значить я на вірному шляху. А раз я на вірному шляху, то це означає, що Бог переможе, бо він всемогутній.

- Владыка, я часто бываю в разных церквях. И когда я, с Божьей помощью, прихожу в православную церковь, то в разных конфесиях идут разные разговоры. Одни говорят - эти плохие, эти говорят - эти не такие. Но мы знаем, из своего опята, что Бог пришел освободить нас из плена, объединить. Потому что Христос воскрес для того, что бы мы могли любить других и нести эту благую весть. Почему, до сих пор, есть ли понимание у церквей? Мы недавно видели фотографии и радовались, когда вы общались с Блаженшенным Онуфрием. У Вас такой прекрасный стол здесь. В Лавре тоже много столов. Не думали ли Вы сесть с ними и начинать говорить о примирении?

- Я не тільки хочу, а робив все можливе для того, щоб Українське православіє об'єднать в одну Українську Православну Церкву. Чому? Тому що ми маємо незалежну державу. А раз ми маємо незалежну державу, то в цій незалежній державі повинна бути одна православна церква. Одна православна церква. Не багато, а одна. Цього вимагає саме буття Української держави. Не було б держави, не було б і Незалежної Православної Церкви. А раз Бог дав нам незалежну державу, то це означає, що його воля, щоб в цій державі була незалежна церква, одна. Так само, як і інші держави. Коли розпалась Отаманська Імперія, то тоді і Константинопольській Патріархат, великий, став розпадаться. Відокремилась Грецька церква, тому що утворилась держава Грецька. Утворилась Румунська церква, тому що держава Румуньська. Сербська церква, Болгарська церква. І Константинопольський Патріарх, який володів всіми цими церквами, був патріархом над цими, довго не хотів визнавать їх незалежність. Але Роки йшли, і змушений був визнать ці церкви незалежними. Так і я. Раз держава стала незалежною, мусить бути в цій державі незалежна церква. Бо це є воля Божа. Якби Бог не хотів, щоб це була тут незалежна Православна церква, то він би не давав нам незалежної держави. А незалежну державу ми від кого отримали? Від Бога. не революцією ми досягли незалежної держави. Боролись, боролись, а незалежної держави не вибороли. А тут, як мана з неба, прийшла до нас незалежна держава, звичайно, не без нашої волі і не без нашої участі, ми цього хотіли. Але те, що ми хотіли, ми своїми руками не досягли. А ось коли Бог захотів дать нам, ми отримали Незалежну державу. І я міркував так, раз Бог дав нам державу, то Бог дає нам і незалежну церкву. І тому, зараз ще незалежна церква є, але є ц залежні церкви і тому дальший шлях наш, Український Православних Церков, до створення однієї Незалежної Автокефальної Православної Церкви. Пройде час. Який час? Я не знаю. Але те, що в Україні буде оця єдина церква, в цьому я переконаний, бо так Бог, така воля Божа.

- Знаете, я вспомнил одну из историй, я редко ее вспоминаю. Вы помните, что с 14 года, с лета, я был у Вас тогда. Мы стали заниматься экстремальными переговорами с теми, кто начал захватывать часть нашей территории, Украины, для того, что бы освобождать заложников. И я помню прекрасно все наши туда выходы, многократно там был, на фронте. И сейчас вспомнил, когда мы везли, в конце октября, большую группу, что бы передавать туда людей, что бы забрать наших героев. И со мной в автобусе были матери и жены пленных батальона Донбасс, которые незаконно удерживались в Донецке. И когда я увидел, что среди тех, кого мы должны передать на ту территорию, были женщины, я их тоже забрал с собой, в наш автобус. Женщины между собой начали общаться. Те, кто были матерями наших защитников, и те, кто были с той стороны, кого мы должны были отдать, для того, что бы забрать наших ребят. Они говорили, потом пели, песни пели, одни ми те же, песни украинские. Потом плакали. Я знаю, что многие очень сильно переживают из-за того, что происходит вокруг церкви. Есть ли место в церкви политике? Почему нельзя вот это все оставить, освободить, и, действительно, услышать сердца? Я знаю, что вы, как иерарх, делаете все и осенью вы вели переговоры. Знаю, что несколько лет назад была инициатива из Москвы, но тот, кто был здесь политик главный, сказал, что только не из Москвы. Можно ли сделать что-то, что бы, все-таки, мы начали говорить на одном языке с этой целью? Что бы церкви православные шли вперед. Потому что очень многие люди переживают из-за этого.

- Церква с кого складається? З народу.

- Из простых. Таких, как я. Верующих.

- Так. З українського народу. Так з ким повинна бути церква: з паствою чи з однією ієрархією? Церква ж це не патріарх, не архіреї, не духовенство. Бо духовенство, без людей, без віруючих, не є церквою. І тому народ український - це і є наша паства. І ми повинні турбуватись про долю своєї пастви. Але яким чином? Ми не держава. Ми в державні справи не втручаємось і не повинні втручаться. Це відповідальність президентів, Верховної Ради, міністрів, всіх чиновників. Це їх пріоритет, їх відповідальність. А наша відповідальність - моральна. Ми повинні говорить правду. В чому полягає правда? Ось, наприклад, зараз йде війна. Люди не знають багато, чи треба віддать Крим, чи треба віддать Донбас, чи треба помирать за цю. Церква повинна сказать слово, де правда. Правда полягає в тому, щоб захищать свій дім, свою землю. І тому церква сказала: Ми благословляємо і закликаємо народ захищать свою державу, захищать свою рідну землю. Оце заклик церкви, це правда. Це не є політика, але вона пов'язана з політикою, бо захист, війна - це ж пов'язано з політикою. То чи наш оцей заклик, захищать свою землю, є політика? З одного боку політика, бо стосується війни, а з другого - це не є політика, тому що ми закликаємо захищать правду. Повинен батько захищать свою сім'ю?

- Однозначно.

- Так? Якщо нападає розбійник. То що, батько повинен мириться з цим розбійником? Не повинен миритись. Він повинен захищать свою сім'ю. Так і тут. Розбійник на нас напав. Забрав Крим, хоче забрать Донбас. Що церква повинна сказать? Віддайте? Нам треба жити в мирі? Ні. Ми закликали захищать свою рідну землю. І народ послухав? Послухав. Скільки добровільних батальйонів, які пішли першими на захист Донбасу. Життя своє віддавали. І вони виконували заповідь Боже. Ніхто не має більшої любові, як той, хто душу свою покладе за друзів своїх. І вони почули цей голос і віддавали свої душі. Політика це чи не політика? Можу сказать, що політика, але це є моральний вплив церкви на суспільство і на державу.

- Я никогда не сомневался в том, что там идет война, я многократно опрашивал всех российский кадровых воинов, которые пришли на нашу землю. Я считаю, что мы, действительно, должны защищать нашу землю. Это наша земля. Мы ее никому не давали, не переписывали. И мы должны сохранить Украину. Почему Бог допускает страдания людей?

- Бог допускає страждання по двох причинах - через страждання привести до кращого. Бо коли людина не страждає, то вона думає, що її благополуччя залежить від неї, а не від Бога. І Бог таким людям не потрібний. А ось коли Господь попускає страждання, у людей нема іншої допомоги, нема, то тоді звертається людина до Бога: Боже, допоможи мені. Бо нема нікого, хто міг би мені допомогти. І таким чином, через оці страждання, Бог навертає до себе. Так само, як взять Другу Світову війну. Після тих безбожних десятиліть, п’ятиліток. Під час війни люди навернулись до Бога. Чому? А тому, що страждати. Тому и навернулись. Так і тут, навертаються до Бога. Це з одного боку. З другого боку - покарання за гріхи. Бо кожна людина повинна знать, що ні один гріх у Бога не залишиться непокараним. ні один. І тому Господь карає тут, щоб не покарать там, на небі. Але карає для того, щоб навернуть до кращого. Навертає? Навертає. Ось візміть оцей волонтерський рух, який набрав таких. Я і не думав, що це може бути. А це ж церква закликала до допомоги нашій армії. Що він не тільки тут підняв український народ на допомогу армії, допомогу цим людям, які постраждали, а і українцям у всьому світі. Це через це. Через те, що Бог попустив. Тобто Бог оцю війну приведе до кращого. А мир буде. Тому що Бог є Бог миру. І він хоче, щоб люди, світ весь були у мирі. Війна Друга Світова була? Була. Зло було фашизм, нацизм цей, який набрав таку силу, і перемагав всю Європу покрив. І велику частину Радянського Союзу. Але чим закінчилось це зло? Закончилось це зло, що Гітлер сам себе застрелив. Так? Друге зло, оце безбожжя радянське. Оцей комунізм. Хоч нібито воно і перемогло фашизм і нацизм, але ж зло залишилось. Чому Рейган назвав Радянський Союз - імперією зла? Тому що безбожжя залишилось. Але прийшов час, що і це зло Господь знищив. Де тепер комунізм? Нема. І не буде ніколи.

- Мы часто пытаемся своими силами, как вы сказали, сделать себя и других счастливыми. Недавно прошли выборы в Украине. Все мы их переживали. Меня очень трогало, что к вам приезжал президент, уже новый президент. О чем вы с ним говорили? Чем вы его напутствовали? Многих очень интересует. Может, были какие-то секретные разговоры.

- Значить, нічого такого, секретів у нас нема. Ми говорили про те, що треба змінить систему порочну в Україні, корупційну. Що він слуга народу, повинен служить народу. Не треба, щоб одні були настільки багатими, що не знають, куди гроші свої дівать, а в той же час, людина по смітниках ходе і збирає собі їжу. А держава, влада дивиться на це. Так ось, мі з ним говорили про те, щоб змінить цю корупційну систему на справедливу. Щоб були і багаті люди, але щоб все це було законно. Говорили і про церкву. І він сказав, що він буде дотримуваться свободи совісті, закону про свободу релігії. Він не буде втручатись в церковні справи. І я його в цьому відношенні підтримую. тому що, дійсно, ні церква не повинна втручатись в державні справи, ні держава не повинна втручатись у внутрішні церковні справи. Ось про це ми з ним.

- Слава Богу. Меня очень тронула одна история. Помню, это было начало августа. По-моему, это был август, но было очень жарко, 14 года. И я был на одной из военных баз, там, на линии фронта. Причем, это были такие беспокойные дни войны, что в любой момент фронт мог опрокинуться на сотни километров. И мы выезжали с одного из обменов, когда забирали ребят, мы зашли в этот лагерь наш. Возвращались домой, для нас это был дом. И я увидел, что был концерт для воинов, для наших солдат. И потом я смотрю, а выступал как раз ‘’95 квартал ’’. Меня очень трогало то, что Зеленский никогда не кричал громко, не рассказывал, что он был на фронте, хотя он там был. И выступал, как профессионал для простых людей, что бы их обогреть, обрадовать. Это было прекрасное событие, был прекрасный концерт, я видел, как радовались солдаты. И я, когда началась кампания, видел, что он никогда этим не кичился, не хвастался. Это меня очень трогало. Сейчас мы переходим уже к финалу нашей программы. И мы сделаем с вами такой импровизированный блиц. Я буду задавать небольшие вопросы, буду просить Вас отвечать тоже энергично. Скажите, Владыка, что есть для вас зло?

- Зло? Неправда. Ненависть. Всякий гріх для мене зло. Тобто порушення заповідей Божих є гріх. І це є зло.

- Что тогда для вас самое большое добро?

- Бог. Його любов до нас, і наша любов до нього.

- Как вам кажется, что самое большое зло для Украины?

- Для України найбільше зло - це є корумпована система, яка породжує, з одного боку, падіння економіки, зубожіння народу. І тому, оце є найбільше зло. А ще інше є. Це неправда. Неправда. Тому що ми часто віримо, а люди роблять неправду.

- Что тогда, на ваше усмотрение, самое большое добро для Украины?

- Добро для України - незалежність, це перше, підняття економіки, не заради економіки, а заради підняття добробуту людей. Оце для України. Входження в Європейський Союз і входження в НАТО. Чому? Тому що входження в НАТО - це безпека України. Входження в НАТО - це нові технології, розвиток сучасний. Оце є благо для України.

- Что, как вам кажется, когда мы говорим о богатстве, вы считаете, богатство - это добро или зло?

- Багатство, само по собі - є добро. Тому що воно створено Богом. Взять, наприклад, нафта, газ. Хто дав цю нафту й газ? Бог. Чи є воно Боже добро? І тому, все багатство, яке існує, є добро. Але Бог це багатство дає одному більше, другому менше. Як в причті сказано, одному 10 талантів, другому п'ять, я третьому 3, а четвертому - 1 талант. Так і це багатство. І тому, багаті люди повинні дивитись на це багатство не як на своє, а на багатство Боже, яке Бог дав їм в розпорядження. Ось ти цим багатством, яке тобі дав Бог, розпоряджуйся справедливо. Не тільки для себе служи цим багатством, а служи людям. Оце не твоє багатство. Ти тільки розпорядник цього багатства.

- Попрошу Вас в конце программы, на вот эту камеру, сделать какие-то пожелания от себя, как от иерарха, всем украинцам. Можете что-то сказать, что пожелаете, пожалуйста.

- Дорогі браття і сестри. Моє побажання всім вам - вірити в Бога, любити Бога, виконувать його заповіді. Ходить прямими дорогами, тобто, дорогами правди. Захищать свою рідну землю, любить один одного. І не шкодувать своїм життям, якщо це потрібно. Тому що, є вічне життя. Тому, ми в вітаємось, Христос Воскрес, і відповідаємо Воістину Воскрес, значить ми віримо у своє вічне життя. Так ось, для того, щоб у те вічне життя увійти, треба на Землі жить по правді, любить один одного, а, насамперед, любить Бога.

- Спасибо. Мы, по традиции, всегда дарим подарки. Мы приготовили Вам такой подарок, очень необычный. Каждый раз, когда Бог вдохновляет, когда мы готовимся к программе, мы изучаем наших героев. Очень много читаем. Я смотрел Ваши интервью, и знаю, что вы очень хлебосольный хозяин, часто принимаете гостей. И вот мы решили подарить Вам такое уникальное, чайники, их тут три. В одном можем делать, наверное, черный чай заваривать, в другом. Сейчас, я немножко Библию сдвину. В другом - зеленый, может быть, в третьем - фруктовый чай. И так, что бы Вы принимали гостей, вот такие вот у Вас от нас на память три чайника. Вот, один большой, один - поменьше, и такой маленький-маленький. Еще раз, благодарю Вас, за то, что Вы нас приняли.

- Спасибі за цей подарунок, символічний. І я бажаю вам нести людям правду. І Бог нагородить вас.

- Спасибо Вам, Владыка. Честь имею, спасибо.

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^