"Бріджит Бардо брехала, що переспала з Юрою". 7 історій про Гагаріна від його близьких

09 березня 17:33

"Бріджит Бардо брехала, що переспала з Юрою". 7 історій про Гагаріна від його близьких

09 березня 17:33

"Він жив недовго, але так яскраво, що мимоволі виникає думка про долю". Так говорив космонавт Олексій Леонов про свого колегу, першу людину в космосі Юрія Гагаріна. У понеділок, 9 березня, виповнюється 86 років з дня його народження. Гагарін прожив лише 34 роки, але, як сказав Леонов, "слід, залишений його коротким життям, переживе століття".

Якою людиною був Гагарін, як він пережив свій легендарний політ та як справлявся з роллю найвідомішої людини в світі? Nash.live зібрав сім спогадів про Юрія Гагаріна від його близьких – дружини, дочки, друзів, колег і першої вчительки.

Зміст

Юрій Гагарін (сидить по центру) з братами і сестрою

У 1945 році Ніна Василівна Кондратенкова (у дівоцтві Лєбєдєва) викладала у школі міста Гжатська (пізніше перейменованого на Гагарін), куди вступив Гагарін. Вела в учнів усі предмети, в тому числі й авіамодельний гурток. Перший космонавт навчався в неї у 1945-1947 роках, після чого жінці довелося переїхати з чоловіком-військовослужбовцем до Читинської області. Вона понад 50 років пропрацювала у сфері освіти, довгий час була директоркою школи в Іркутську. Померла в 2013 році у віці 89 років.

"З нами займалася зовсім молоденька вчителька Ніна Василівна Лебедєва. Уважна, начитана, вона вболівала за кожного. Вела вона усі предмети. За її оцінками, навчався я добре ...", – писав про неї Гагарін у книзі "Дорога в космос".


"Я вела третій клас, і Юра був в мене новачком. Батько Юри був теслею, він перевіз до Гжатська з *Клушино будинок, його поставили на Ленінградській вулиці. Ганна Тимофіївна Гагаріна привела Юру до школи 1 вересня 1945 року. Невисокий на зріст, блакитноокий, кремезний, він був одягнений у гімнастерку, підперезаний солдатським ременем. На обличчі – знаменита усмішка.

...Взагалі був дуже товариським хлопчиком. Його швидко прийняли в колектив. Бувало, йдеш коридором, бачиш – групка хлопців стоїть. Ну, думаєш, напевно, це Юра розповідає якісь історії...

Як і всі хлопчики, Юра був пустуном. Наприклад, ведеш урок, дивишся, а полетів паперовий літачок. Запитаєш: "Хто це зробив?" Юра піднімається: "Я". Очі опускає: "Більше не буду". Пам'ятаю, в четвертому класі я вела авіамодельний гурток. І ось одного разу, коли вже урок почався, відкриваються раптом двері, і входить наша завідувачка Олена Федорівна Лунова, і якийсь чоловік з нею. Він тримає в руках планер. Я насторожилася. Чоловік каже: "Проходжу повз школу, а ось з цього кутового вікна летить планер і прямо мені на голову!" Питаю клас: "Чий планер?" Юра встав: "Мій". Звичайно, зробили йому догану. Але на цьому все і закінчилося: ніхто його карати не став.

...*12 квітня у нас була нарада. Аж раптом відчиняються двері, вбігає вчителька: "Товариші, у космосі корабель з людиною на борту!" Ми, жінки, плакали від радості. Але я тоді уваги не приділила – хіба мало який Гагарін. А потім, прийшовши додому, побачила його портрет по телебаченню. І кажу мамі: "Він у мене навчався!" Мама відповідає: "Не може бути!" "То ти подивися, – і дістаю фотографію, – ці ж очі, ця ж посмішка. Це мій учень!".

Юрій і Валентина Гагаріни

Валентині Гагаріній зараз 84 роки. Вона познайомилася з Гагаріним в клубі Оренбурзького льотного училища на танцях, коли їй було 20. За два роки – у 1957-му – вийшла за нього заміж. Народила двох дочок – Олену та Галину. Після загибелі космонавта в 1968 році більше не виходила заміж, все життя працювала медсестрою і лаборантом-біохіміком, зараз вийшла на пенсію. За даними ЗМІ, живе в Зоряному містечку Московської області, в тій самій квартирі, куди в 1968-му переїхала з чоловіком. У 1981-му році написала книгу "108 хвилин і все життя" на згадку про Гагаріна. Далі – цитати з книги:


"... Не знаю, як це вийшло, але я спитала про те, про що, напевно, не повинна була запитувати:

– Хто?

– Може, я, а може, й *хтось інший...

– Коли?

Він на секунду забарився з відповіддю. Лише на одну секунду:

– Чотирнадцятого.

Вже потім я зрозуміла, що він назвав це число тільки для того, щоб я не хвилювалася і не чекала напередодні справжньої дати.

...12 квітня почалося як зазвичай. Олену відправила вранці в ясла, зайнялася Галочкою. Потім прийшла Світлана Леонова. Вона чекала на дитину і до мене, "дводітної" матері, приходила переймати досвід.

Несподівано стукіт у двері. Відкриваю – сусідка. Аж горить, захлинається словами:

– Валюшо, включай радіо! Юра в космосі!

В мене голова пішла обертом – дивлюся на сусідку і ніяк не можу згадати її імені, метнулася до приймача і не можу згадати, як його вмикають.

... Вже вдома, вдивляючись в його обличчя, я намагалася побачити сліди пережитого, сліди, які іноді говорять більше, ніж може сказати сама людина. Але на обличчі Юрія, хіба лише трохи обвітреному і потемнілому від сонця Байконура, таких слідів не було. Я думала: ось людина, яка жила звичайним і в чомусь розміреним життям, ходила на аеродром, поверталася додому, ростила дітей, якщо випадав вільний час, їхала на рибалку, жила, не думаючи ні про які пригоди. Вони самі знайшли його.

Втім, ні. Він, звичайно ж, думав.

І вже потім, коли все збулося і встигло відсунутися у минуле, коли найперший, а тому, напевно, і найважчий космічний маршрут було пройдено, Юрій раптом якось гостро відчув, що йому буде дуже не вистачати цієї ділової напруги, постійної готовності до чогось дуже важливого. І ще: того, хто став першим, постійно пригнічувало відчуття якоїсь несправедливості: чи не занадто багато слави і пошани дісталося йому одному за здійснене багатьма?"

Юрій Гагарін з доньками

Олена Гагаріна – старша дочка Юрія Гагаріна. У дитинстві жила в Зоряному містечку, захоплювалася спортом, музикою, мистецтвом, закінчила школу із золотою медаллю. Зараз Гагаріній 60 років, вона радянський і російський мистецтвознавець, генеральний директор музею-заповідника "Московський Кремль". Має дорослу дочку. Молодша сестра Олени, Галина – професор, завідувачка кафедри національної та регіональної економіки в Російському економічному університеті імені Плеханова, доктор економічних наук.


"Їм було дуже нелегко, особливо під час окупації німецькою армією села Клушино, де жила його сім'я. Їх позбавили даху над головою, в них не було їжі, вони не могли ходити до школи: всі школи закрили, коли німецькі війська окупували село, і вони не ходили в школу протягом трьох років.

Навчання було відновлено лише після того, як радянські війська звільнили село. Часи були настільки важкі, що в них навіть не було паперу для письма, їм доводилося писати на колодах, на клаптиках вже списаних паперів.

Але у них були блискучі вчителі, я думаю. Всі діти добре знали не лише математику, хімію та фізику, а й літературу та історію. Мій батько усе життя цікавився літературою та історією. І він так добре знав історію, що часом здавалося, ніби він сам брав участь в історичних подіях.

...Мій батько був виключно добре підготовлений фізично. Він насправді навіть не розумів, що це таке – хвороба. Він розумів, що таке біль, коли отримував удар по нозі або руці, але ніколи не відчував жодних внутрішніх проблем в організмі. Він говорив нам, що не може собі уявити, як це – відчувати, що всередині щось негаразд. Крім того, він був феноменально спокійною і психічно урівноваженою людиною. Наприклад, якщо він приходив вдень ​​додому втомлений, він зазвичай говорив: "Я маю сорок хвилин на сон, я дуже втомився". Потім він спав рівно сорок хвилин і прокидався хвилина у хвилину. Йому не потрібні були для пробудження ніякі будильники.

...Після свого першого польоту він хотів знову полетіти в космос. Він хотів продовжувати свою роботу льотчика і космонавта. Він також дуже цікавився інженерними аспектами космічних польотів і будівництвом космічних кораблів. Він вступив на навчання до академії Жуковського і в якості дипломної роботи запропонував космічний корабель з нерухомим крилом, схожий на ті космічні човники, які сконструювали американці. Він захистив диплом в лютому 1968 року. Але він був незадоволений тим, що його не відібрали для наступного польоту в космос. Корольов, з яким він близько дружив усе своє життя, вважав, що він міг стати одним з провідних астрофізиків, якби мав відповідну освіту і підготовку.

Підготовка перших космонавтів була надзвичайно суворою, деколи перевірки заходили за межу можливостей багатьох людей. Але пізніше космонавтам вже не доводилося проходити такі тренування, тому що вони вже знали, що відбувається з організмом людини в космосі і могли відповідним чином коригувати підготовку. Оскільки ми жили в оточенні космонавтів, і багато хто з них був друзями нашої сім'ї, ми знаємо деякі з тих страшних речей, через які їм довелося пройти; і ми знаємо, що кожен політ пов'язаний з численними небезпеками. Я думаю, що з такою роботою може впоратися лише людина відмінного здоров'я, дуже добре освічена, в якої дуже швидко працює мозок".

Зліва направо: Герман Титов, Юрій Гагарін, Андріян Ніколаєв та Павло Попович

Андріян Ніколаєв – третій радянський космонавт і перший космонавт, який брав участь у військовому експерименті в космосі. Помер в 2004 році у віці 74 років.


"Те, що зробив Юра, міг зробити лише він. Чому саме він був першим? Його ім'я назвали за два дні до польоту. І ніхто з нас не здивувався, внутрішньо ми чекали, що Державна комісія зупинить свій вибір на Гагаріні. Зваживши всі "проти" і "за", кожен з нас мовчки проголосував за нього. Але – хочете вірте, хочете ні – тільки після того, як прозвучало урядове повідомлення про перший космічний політ, ми зрозуміли, в якій грандіозній історичній подію довелося нам брати участь. В нас наче крила виросли! Початок є!.. А до цього про ми просто працювали, і ніхто з нас не думав про подвиги. Чудовий льотчик-випробувач Григорій Сєдов одного разу сказав: "Якщо випробувач перед польотом каже собі, що він йде на подвиг, отже, він до польоту не готовий". Юрій перед польотом думав лише про політ. А вже люди самі назвали його героєм".

Феоктистов і Гагарін

Костянтин Феоктистов – льотчик-космонавт, член першого екіпажу космічного корабля з трьох осіб (перший космічний політ без скафандрів), розробник багатьох космічних кораблів. Перший цивільний і єдиний безпартійний космонавт СРСР. Він брав участь в розробці першого штучного супутника Землі, саме його група створила корабель "Восток", на якому полетів в космос Гагарін. Помер в 2009 році у віці 83 років.


"Гагарін ніколи не грав і не намагався грати роль людини-унікума. Він усвідомлював, що є звичайною людиною, що потрапила в незвичайні обставини. Це дар, що зустрічається дуже рідко – за будь-яких обставин залишатися самим собою. Гагаріна мав такий дар. Він був природним на космодромі, він був природним після польоту, коли усі його носили на руках, вшановували, вітали. Усе для нього було природним і звичайним.

Пам'ятаєте, що сказав Гагарін про свого дублера Германа Титова? "Він був тренований так само, як і я, і, напевно, здатний на більше. Може, його не послали в перший політ, приберігаючи для другого, складнішого?.." Хіба ці слова не підтверджують сказаного мною?"

Гагарін з Леоновим

Олексій Леонов – льотчик-космонавт, перша у світі людина, яка вийшла у відкритий космос. Під час історичної місії скафандр роздувся та не дозволив йому повернутися на корабель, але Леонову вдалося стравити зайве повітря і протиснутися до люка головою вперед – всупереч інструкції. У 1975-му був командиром "Союзу-19", який здійснив історичну стиковку з американським "Аполлоном". Помер 11 жовтня 2019 року у віці 89 років.


"...Я познайомився з Гагаріним в авіаційному госпіталі у Сокольниках. Пам'ятаю, заходжу до палати, на ліжку сидить молодий юнак і розгублено посміхається. Я тоді подумав: часом не хворий – посмішка з обличчя не сходить. Виявилося, що це в нього будова обличчя така – куточки губ занадто сильно розірвані догори (спадкове від батька), тому на всіх фотографіях Юрій посміхається, хоча далеко не завжди він був у гарному настрої.

...Бріджит Бардо писала, що вона з Юрієм в Парижі переспала. Але він в Парижі був по два дня два рази. А вдруге з Валею. При Валі кудись іти! Навіть якби захотів, якби був Казановою, все одно... Бріджит – вона бреше. Вона хотіла зробити собі ім'я на Гагаріні. Вона бреше, це я точно можу сказати, тому що Юра мені б точно сказав. Ось блискуча фотографія, коли Юра цілує Бріджит. І більше у них нічого не було".

Микола Каманін – радянський льотчик і воєначальник, організатор і керівник підготовки перших радянських космонавтів. Протягом всієї своєї роботи у космічній програмі вів щоденники. У 1990-х щоденники опублікували під назвою "Прихований космос". Помер 1982 року у віці 73 років.


"5 квітня 1961 року. Протягом останнього часу і зараз, коли я пишу ці рядки, мене невідступно переслідує одна й та сама думка – кого послати в перший політ, Гагаріна або Титова? І той, і інший – відмінні кандидати, але в останні дні я все більше чую висловлювань на користь Титова, і у мене самого зростає віра в нього... Отже, хто саме – Гагарін або Титов? Важко вирішити, *кого посилати на вірну смерть, і так само важко вирішувати, кого з 2-3 гідних зробити світовою знаменитістю і назавжди закарбувати його ім'я в історії людства".

...10 листопада 1963 року. Два з половиною роки всесвітньої слави не зіпсували Гагаріна. Він дуже виріс за цей час, набув великого досвіду... Гагарін має схильність до чарки, любить пожартувати з жінками, але не переходить меж, окреслених конкретною обстановкою і нормами поведінки".

...*1968 рік. Загибель Гагаріна на все життя залишиться для мене найбільшим нещастям... Я втратив одного з найкращих моїх друзів, якому дев'ять років поспіль постійно передавав усе найкраще, що мав сам. Десятки разів я рятував його від найбільших неприємностей. Ні на секунду не замислюючись, я віддав би за нього своє життя...

Я знаю: минуть роки і з'являться нові видатні підкорювачі космосу, але жоден з них не зможе піднятися до величі подвигу Юрія Гагаріна".

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^