Закон сирий, але закон. Що пообіцяли корінним народам президент і Верховна Рада?

02 липня 14:57

Закон сирий, але закон. Що пообіцяли корінним народам президент і Верховна Рада?

02 липня 14:57

1 липня Верховна Рада конституційною більшістю погодила президентський закон про корінні народи. Його агресивно критикував російський президент Володимир Путін. Тому що до корінних народів не віднесено росіян, яких в Україні проживає чимало (точну кількість без перепису населення позначити важко).

Заради чого закон про корінні народи прийняли саме зараз, які права він дає їх представникам і чому досі не з'явився інший - про національні меншини?

Зміст

Закон про корінні народи - пряма вимога Конституції. Стаття 92 говорить, що права нацменшин і корінних народів визначаються виключно законами. Але якщо з 1992 р. закон про нацменшини, нехай і сумнівної якості, є, то узгодити норми про корінні народи не спромігся жоден парламент. Хоча законотворці активно впроваджували це визначення в інші закони.

У законі про освіту прописано право на дошкільну та середню в комунальних навчальних закладах мовами корінних народів нарівні з українською. У законі про телебачення і радіомовлення обсяг мовлення мовами корінних народів передбачений. Прописують права корінних народів і в законі про функціонування української мови як державної: для них особливі умови в книговиданні, кінопрокаті, освіті, ЗМІ. У цьому ж законі кримськотатарський народ вже визначено як корінний, але взагалі згадані й інші.

Тепер президентський закон дає вичерпний перелік корінних народів України: кримськотатарський, караїми, кримчаки. І дає тлумачення, що важливо, оскільки монолітного визначення і нацменшин, і корінних народів у міжнародному праві немає.

Корінний народ автохтонна, тобто місцева, етнічна спільнота, яка є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні та представницькі органи, ідентифікує себе як корінний народ, є етнічною меншиною і не має власного державного утворення за межами України. Останнє пояснює, чому в списку немає росіян, білорусів, молдаван, греків, угорців, румунів, євреїв. Але не пояснює, чому, наприклад, не згадані роми, яких в Україні проживає близько 50 тис.

"Поняття "корінні народи" має певну визначеність в міжнародному праві - це ті народи, які не мають своєї держави. Але якщо виходити з такої моделі, виникає питання, чому в законі немає гагаузів, ромів, приазовських татар. Або візьмемо єврейську громаду, яка живе тут тисячоліття. Ідиш був створений на цій території, у євреїв навіть було визначення Ідішланд. Ідиш неофіційна мову в Ізраїлі. Офіційна там іврит. Є своя специфіка, особливість, а в межах цього закону вона ігнорується", - констатує кандидат політичних наук Олексій Якубін.

Відштовхуючись від вимог Конституції, в Україні потрібен був закон про корінні народи. Дискусія про те, які повинні бути в списку чутлива і нервова. Але біда президентської ініціативи в тому, що вона вийшла сирою, і короткий документ розкритикували в Головному науково-експертному управлінні ВР.

Представницькі органи корінних народів. Закон їх визнає і в першій же статті передбачає, що їх створюють відповідно до Конституції та законів. З цими органами свої акти про розвиток мови, культури, прав на освіту погоджують органи виконавчої влади, в порядку консультацій. А якщо представницького органу немає, то і консультації не потрібні - це теж норма закону. Однак права і обов'язки ці органи отримують тільки після того, як їх правовий статус закріпить Кабмін. Тобто спочатку декларується статус високий - відповідно до законодавства, а потім по тексту він прив'язується вже до підзаконних актів уряду.

Інформаційні права. Корінним народам через представницькі органи дозволяють створювати свої ЗМІ. Якщо у них 51% статутного капіталу, то держава може надавати їм підтримку в порядку, який знову визначить Кабмін. Що за підтримка - фінансова, моральна, психологічна, політична, не вказано. Зате є нове трактування частки мовлення мовою корінного народу. Підтримку нададуть в тому випадку, якщо мовлення мовою корінного народу не менш 50% та/або не менше половини часу в ефірі ЗМІ присвячує реалізації прав корінних народів. Перше не узгоджується з умовами закону про телебачення і радіомовлення. Ним частина мовлення ліцензованих каналів корінних народів прописують інакше: сумарне тижневе українською мовою і мовою корінного народу - 75%, при цьому не менше 30% - українською мовою.

Фінансування. Закон передбачає, що корінні народи мають право на частину доходів від використання природними ресурсами на території Криму і Севастополя. Їх представницькі органи можуть подавати мотивований запит на фінансування з держбюджету за окремою програмою. При цьому зміни до Бюджетного кодексу закон не вносить. Як подавати запит, фінансування яких саме потреб мається на увазі, в якій черговості, в яких обсягах і за рахунок чого - не ясно.

Закон сповнений благими намірами: держава гарантує вивчення мов корінних народів, обіцяє їм правовий захист при спробах виселення, примусової асиміляції, позбавлення ознак етнічної приналежності. Але хто саме відповідає за реалізацію цих прав, в якому порядку - не вказано. Що і називається декларативними нормами.

Олексій Якубін вважає, що топові, ударні положення закону -саме про можливість державного фінансування, а також про використання символіки. Також знаковою є норма про право визначати пріоритети і розробляти стратегії з метою розвитку через свої представницькі органи.

"Але я не прихильник того, щоб прив'язувати державність і громадянськість до етносів, - каже політолог. - Є громадяни України, які сплачують податки, і вони повинні, без прив'язки до етнічності, мати можливість забезпечити свої права. У тому числі мовні та культурні. Держава повинна створювати можливості. Але з'являються окремі закони, преференції. Проте у нас не етнічна держава. Українське громадянство політичне, не етнічне. У нас немає графи про національність. Це досить небезпечний момент: етнізація держави. І для сучасної держави це крок назад".

Директор Українського інституту політики Руслан Бортник каже, що за нормами закону корінні народи не отримають практично нічого, що не можна сказати про їхніх лідерів та політичних представників.

"По-перше, пряме фінансування представницьких органів, - уточнює експерт. - Умовно кажучи, Меджліс буде отримувати будь-які гроші з держбюджету. Це серйозна політична підтримка. По-друге, це можливість створення національних ЗМІ та шкіл за рахунок бюджету. Це стане нормою закону. З'явиться можливість розвивати медіа-інструменти. По-третє, для тих структур, які представляють ці народи, з'являється право лобіювання інтересів в органах влади. Все це підсилює лідерів цих народів і підвищує їх лояльність до влади".

За довгі роки очікування корінні народи однозначно заслужили більш якісного базового закону. Але поданий і прийнятий сирий документ. Як вважають експерти, пішли на це з політичних причин.

"Підвищення лояльності лідерів кримськотатарського народу до влади (тепер вони на державному фінансуванні) - це важливо з багатьох точок зору (від Порошенка до міжнародних судів). Підготовка до заходів Кримської платформи (всі три народи "кримські") і вплив на громадську думку в Криму. Поділ проблеми прав національних меншин на три групи: корінні народи (підтримка); меншини країн ЄС (торги і діалог); всі інші - більш 100 (насамперед російські)", - констатує директор Українського інституту політики Руслан Бортник.

"Головна мета цього закону: перед Кримської платформою показати, що питання Криму в фокусі уваги влади. Спроба з боку Офісу президента домогтися лояльності від частини кримськотатарських активістів, які базуються в Києві. Постаратися вибити їх з-під впливу "Європейської солідарності". В першу чергу закон носить піар-характер. Але вже зараз він став яблуком розбрату", - говорить А. Якубін.

Хоча Рада стрімко, конституційною більшістю і під Кримську платформу дала закон про народи корінні, це не знімає питання про інший - про нацменшини. Саме про нього постійно говорять в Європі. Нинішній декларативний, застарілий і реалії нових законів не враховує.

"Ми очікуємо, що цей закон усуне всі відкриті проблеми попереднього законодавства про державну мову та освіту", - нагадав у лютому цього року комісар Євросоюзу з питань європейської політики сусідства і переговорів по розширенню Олівер Вархов.

Більше року тому в міністерстві закордонних справ говорили, що його готують і затягувати не будуть. Однак за фактом затягнули.

"Хоча закон про функціонування української мови як державної передбачає, що закон про мови нацменшин мав розробити Кабмін протягом півроку, але його досі немає. Причина, через яку немає закону про нацменшини і про мову нацменшин, у відсутності бажання їх приймати, - пояснює Якубін. - Там вважають, що частині правих груп вони не сподобаються. У влади останнім часом правий крен, тому таку роботу не ініціюють. Зате, коли постало питання щодо Кримської платформи і спроби з боку Зеленського показати процеси по Криму, норми про корінні народи прийняли прямо в форс-мажорному режимі".

"У законопроекті про нацменшини мають регулюватися норми про росіян, угорців, румунів та інших - дуже складні, - резюмує Бортник. - Я знаю, що депутати готують свої версії. Має бути дуже складний діалог. Прийняття цього закону вимагає не тільки Венеціанська комісія. Нагадаю, що у своїх висновках щодо мовного закону там вказали про необхідність закону про нацменшини. Відсильні норми є й у мовному законі. Вимагають цього практично всі міжнародні організації: починаючи від Ради Європи і закінчуючи Європарламентом. Скільки вони ще будуть терпіти наше мовчання, залежить від політичної кон'юнктури . Сьогодні українська влада прикривається конфліктом з Росією, і на неї серйозно не тиснуть".

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів
^