Таємниці українського двору: від ціни газу до складу коаліції. Що і чому влада приховує від людей?

06 травня 17:04

Таємниці українського двору: від ціни газу до складу коаліції. Що і чому влада приховує від людей?

06 травня 17:04

В РНБО запросили у Кабміну дані про структуру власності українських енергокомпаній. Побачити офіційно-аналітичну інформацію хочуть через складну ситуацію з тарифами. Дивно, що це таємниця для Ради з нацбезпеки і оборони, до якої входять керівник СБУ і прем'єр-міністр. Але не факт, що потім нею з народом поділяться. І українці, оплачуючи послуги, як і раніше побачать в платіжці назву компаній, але не знатимуть, хто ж їх власник. Розбираємося, якою інформацією держава повинна, але не хоче ділитися з українцями.

Зміст

Облгази і обленерго. Структуру власності цих компаній як раз і запросила РНБО. Тут цікаво провести аналогію з відкриттям кінцевих бенефіціарів в банківському секторі. Там вимога жорстка, і під час великої чистки на ринку, коли з 180 залишилися 73 установи, п'ять банків схлопнули саме тому, що ті не показали НБУ реального власника.

Експерти нагадують, що кінцевого бенефіціара повинні показувати всі підприємства, але заковика якраз в тому, що за порушення нікого не карають так, як банки. Ось і виходить ситуація, коли, наприклад, про те, що Дмитро Фірташ і його партнери контролюють близько 70% ринку розподілу газу пишуть тільки в ЗМІ. Проганяючи операторів-ліцензіатів через реєстри, прізвища бенефіціарів в більшості випадків ми не виявимо. Контроль здійснюється через куплені пакети акцій.

Ціна українського газу. Про те, що собівартість газу українського видобутку становить 2,6 грн за куб країна дізналася від Юрія Вітренка, коли він займав посаду в.о. міністра енергетики та пішов в жорстку критику "Нафтогазу". Але ця інформація офіційно не оголошується. 13,45 млрд куб на рік видобуває "Укргазвидобування" - це відкриті дані. А ось за якою ціною його закуповує НАК українцям знати вже не належить.

Міжнародні резерви. Свіжі дані про їх обсяги завжди є на сайті НБУ. В даний момент валові міжнародні резерви - 27 млрд дол., чисті міжнародні резерви - 16,7 млрд.

Показана структура в розрізі валют (на 85% резерви доларові) та інструментів: на 1,4 млрд дол. (5,3%) - монетарне золото, на 2,58 млрд (9,6%) - готівка, кореспондентські рахунки і депозити, 23 млрд (85,2%) - цінні папери. Але з більшою деталізацією вже проблеми. Особливо цікава структура цінних паперів, на які припадає левова частка резервів. Знайти можна структуру ЦБ тільки по рейтингу: на 15,7 млрд (68,5%) це папери з рейтингом ААА, на2,1 млрд (9,3%) -з рейтингом АА, на 5,1 млрд (22,2% ) - з рейтингом А. Емітенти, рік випуску, прибутковість нам вже не видно.

ВВП-варанти. У 2015 році Міністерство фінансів на чолі з Наталією Яресько погодило реструктуризацію українського боргу на суму 18 млрд дол. Домовилися про відстрочку платежу по тілу кредиту, а також про списання 3,2 млрд дол. під випуск деривативів - ВВП-варантів. Суть цих договорів в тому, що при зростанні ВВП вище певного рівня (3%), з 2021 р. починаються виплати: 15% від суми перевищення при зростанні ВВП від 3% до 4%, а якщо вище 4%, то плюс ще 40 % перевищення.

Це специфічний інструмент, який за своєю природою не є борговим зобов'язанням, отже, в структурі державного боргу України не відображається. Немає якоїсь уніфікованої платформи, де українці можуть дізнатися, за якою ціною торгують зростанням ВВП. Якщо є бажання, можливість і навички - котирування можна виловлювати на біржах. Але знайти відкритий список власників деривативів не вийде. Ми повинні платити за зростання економіки невідомо кому і невідомо за які пакети. Влітку минулого року Мінфін викупив 10% варантів за 86% їх номінальної вартості на суму близько 270 млн дол. Але оскільки інформація про ці деривативи не афішується, не можна сказати, що і ціна справедлива.

ОВДП. Облігації випускає Мінфін. На сайті Нацбанку ми можемо знайти графік продажів, пакети, валюту, термін обігу і прибутковість. Є і структура, але, на жаль, знову без деталізації. В обороті облігації на 1 трлн грн. Майже 32% з них у НБУ, 0,03% у територіальних громад, 1,6% у фізосіб, 4,4% у юросіб, 9,7% у нерезидентів, 52,26% у банків. У яких саме - знати не маємо. Хоча все ті ж безликі інвестори-нерезиденти постійно згадуються в хроніках ринку валют. То вони скупили гривневі ОВДП, продали інвалюту і зміцнили національну, то вийшли і послабили курс. Але хто саме грає в ігри, від яких залежить доля гривні, нам не показують.

Закони. Проходження законопроектів через сесійний зал парламенту начебто і не таємниця за сімома печатками. Ми бачимо початковий текст, порівняльну таблицю з пропонованими змінами до чинного законодавства, пояснювальну записку. На цьому етапі не обходиться без маніпуляцій. Суть часто камуфлюють обтічною назвою. Наприклад, за змінами в бюджет криються можливості викуповувати борг за рахунок залучення нового, а за збільшенням адресності субсидії – більш суворі правила видачі. Але таку хитрість хоча б можна виловити.

Приклавши деякі зусилля, на парламентському порталі ми бачимо і поправки до другого, повторного другого, третього читання. Однак між фінальним голосуванням і прийняттям в документи вносяться принципові зміни з голосу, але і це не все. Правлять законопроекти і після прийняття: вносять редакторські правки перед тим, як подати на підпис спікеру, і техніко-юридичні, які начебто повинні стосуватися тільки коректності формулювань. Але через таке рихтування традиційною стала приказка: "Потрібно подивитися, що в кінцевому підсумку ухвалили". Результат діяльності ВР видно вже після публікації, коли залишається тільки розводити руками. Причому дивуються підсумку часом й самі депутати.

Коаліція. У законодавчих норм про коаліцію проблеми з глибоким корінням. Але з 2014 р., коли відбулось так зване повернення до Конституції 2004 року, ми маємо таку ситуацію.

В Основному законі є положення про коаліцію. А в законі про Регламент ВР норми про неї не розшиті, оскільки їх прибрали в 2010 р. У результаті заявлена однопартійна більшість в парламенті є, але немає ані програми, ані складу. Тоді як кандидатуру прем'єра президентові подає коаліція депутатських фракцій. Тобто формально від неї залежить якість виконавчої влади, і українці повинні б знати, як об'єдналися обрані ними нардепи і хто відповідає за формування Кабміну.

Населення. За даними Держстату на 1 березня 2021 року населення України становить 41,527 млн осіб. За даними оцінки населення, яку взимку 2020 р. провели в Кабміні, 37,289 млн осіб.

Останній перепис був в 2001 році. У грудні 2020 року уряд схвалив розпорядження про проведення перепису у 2023 р. Але не факт, що він відбудеться - це не перша заявлена дата. Є навіть жарт про те, що кожен новий український президент дає клятву, що не проведе її при своїй каденції. Інакше стане відомо, скільки ж насправді виборців в країні.

Але не знаючи скільки ж нас насправді, ми не можемо оцінити не тільки актуальність реєстру виборців. Наприклад, на старті програми вакцинації від коронавірусу міністр охорони здоров'я Максим Степанов говорив, що для колективного імунітету щеплення повинні отримати не менше 60% українців. Але від якої кількості вираховувати цей показник, не ясно.

Секрети української влади умовно можна розділити на фінансову і політичну групи. Їх складові нам прокоментували профільні експерти.

Олексій Кущ, економіст:

- Держборг, сотні мільярдів гривень, - це зараз один з найбільших центрів, де робляться фінансові капітали. На жаль, відсотки, які держава виплачує за цими позиками, дуже завищені. Нещодавно Україна розмістила єврооблігації під 6,8%, а Вірменія, що охоплена політкризою і програла війну, під 3,8%. Наші ОВДП вище 10% і такої прибутковості немає ніде в світі. Якщо йде завищення прибутковості по єврооблігаціях на 2,5%, то це 25 млн дол. на мільярд, а при десятирічних облігаціях - 250 млн дол. Величезні для України гроші. Чому таке відбувається?

У нас немає ніякого контролю за перетіканням інсайдерської інформації. Чиновник може в сауні або ресторані розповісти про якісь заплановані дії держави, які можутье кардинально вплинути на ціну того чи іншого активу. Він отримає мільйони доларів, а законодавство, за яким за це можна притягнути до відповідальності, відсутнє.

Зараз найбільші гроші роблять на володінні інформацією. І, відповідно, втрачають через витік. Похідна цієї проблеми - афілійовані зв'язки. Але у нас стало доброю традицією брати на посади міністра фінансів, Нацбанку, комісії з цінних паперів вихідців з інвестиційного або банківського бізнесу.

Система розкриття кінцевих бенефіціарів повинна бути по всім інфраструктурним стратегічним активам: облгазам, обленерго, якщо передані в управління або концесію водоканали, тепломережі, то по керуючим компаніям. А також по компаніям, які займаються видобутком природних ресурсів і при відкритті ринку землі. Повинен бути чіткий контроль походження грошей. Адже в Україні практично немає системних компаній, які заходили б в інфраструктурні проекти або у видобуток корисних копалин як у профільний бізнес. Щоб інвестувати і розвивати. Ці об'єкти скуповуються олігархами, які розглядають цей бізнес як рентний, вичавлюють останні соки.

Найсмішніше, що за нашим законодавством всі юрособи повинні показувати кінцевих бенефіціарів. Але їх ніхто не змушує.

З ВВП-варантами цікава тема і поясню, чому це важливо. Необхідність викупу нами наших ВВП-варантів аргументують суперечливо. То кажуть, що варанти виросли в ціні й треба брати, а то будуть дорожче. То кажуть, що впали - потрібно брати, поки знизилися. Я аналізував операції з ВВП-варантами і побачив, що вони проводяться обсягами від 50 до 100 тис. євро. А варантів випущено на 3 млрд. Для наших чиновників купити варанти на 50 тис. євро і маніпулювати цінами не важко. Можна дуже легко розгойдувати і грати на підвищення. Адже інформація про кінцевих бенефіціарів відсутня.

З міжнародними резервами ситуація ненормальна. Ми зараз чекаємо транш МВФ на 1 млрд дол., водночас упущена вигода по операціях із золотовалютними резервами НБУ склала близько 5 млрд, а потенційний збиток - 2,5 млрд. До недавнього часу резерви були 28 млрд з яких 24 млрд - доларові, в основному, в цінних паперах. Першокурсник будь-якого економічного вузу скаже, що на початку кризи інвестори вкладаються в консервативні інструменти - золото. Людина після трейдерських курсів сказала б вам на початку 2020 року і на початку кризи, що долар буде дешевшати на 10-15% відносно кошика основних світових валют. Нормальний центробанк, якщо боїться ризикувати, повинен диверсифікувати свої резерви. НБУ вкладає майже всі ресурси в долари і втрачає на цих активах 10-15% або близько 2,5 млрд дол. Це потенційний збиток. Більш прокачаний центробанк вклав би від 50 до 80% своїх резервів в золото. Майже всі європейські країни, Туреччина, Білорусь, Росія вклалися в золото. Три найбільших держателя золота - США, Німеччина і МВФ. Середня прибутковість операцій із золотом у 2020 р. склала 30% річних. Якби ми вклали в нього половину резервів, близько 15 млрд, то отримали б близько 5 млрд дол. прибутку.

Ми ніколи не дізнаємося структуру вкладень нашого центробанку. Це залежна, неоколоніальна політика, коли потрібно вкладати в інструменти, що випускаються господарем. Частково вкладаємо в трежеріс (цінні папери, що випускаються Мінфіном США, - авт.), які частково йдуть на покриття дефіциту американського бюджету. Американці надають нам військову допомогу на 300-400 млн дол. щороку, тобто за останні сім років близько 2 млрд дол. А ми вклали кілька десятків мільярдів доларів в американські цінні папери, допомагаючи американській економіці. Можливо в резервах НБУ є сюрпризи. Є чутки, що там хвіст в його структурі тягнеться ще з кризи 2008 року, коли в США банкрутували іпотечні установи. Є розмови, що на суму близько 5 млрд дол.

Ну а ціну газу нам не показують через просту причину. Зараз вона ринкова, до середини минулого літа був так званий імпортний паритет. У Антимонопольного комітету було єдине дослідження, з якого стало відомо, що прив'язка до імпортного паритету призвела до завищення ціни на газ українського видобутку для населення в 3-3,5 рази.

Чому у нас цю інформацію приховують? Не хочуть шокувати населення. Це все одно, що людині продають його ж річ, але в десять разів дорожче, ніж ціна на ринку.

Єдина справедлива модель, яка може бути: встановити справедливу ціну в економічному, а не морально-етичному сенсі. Це ціна видобутку, плюс середня по ринку норма рентабельності. У правильній державі цю справедливу ціну мав би встановлювати незалежний аудитор за результатами відкритого аудиту раз на рік.

Олексій Якубін, кандидат політичних наук:

- При голосуванні в ВР процедура дозволяє мати лакуни. Все має відбуватися автоматично, але так не працює. Схожа ситуація і з підписанням законів. Якісь президент підписує блискавично, а інші за кілька місяців.

Якщо говорити саме про правки, то вони дозволяють марафетити законопроекти в потрібний сбік. Це додатковий важіль в руках у влади. Була навіть спроба вбудувати в юридичне формулювання. Коли ми слухаємо засідання ВР, ми часто чуємо: "Голосуємо з техніко-юридичними правками". Це дозволяє постфактум правити текст. Якщо потім виникають питання, то нагадують, що оголошували і голосували з техніко-юридичними правками.

Існуючої лакуною частіше користуються тоді, коли справа стосується не самих публічних законопроектів. Але так бути не повинно. Після голосування, коли закон уже прийнятий, потрібно, щоб депутати мали можливість ще раз побачити текст і тільки потім запускати процедуру підписання.

Що стосується коаліції, то ми пам'ятаємо, що в ВР попереднього скликання склад коаліції взагалі був секретом секретів. Невизначеністю користувалися, не було офіційного документа з переліком депутатів. Політики нічого не змінюють для своєї зручності. Чому ситуацію не виправила чинна влада - питання відкрите. Але в минулих скликаннях лакуни в питаннях коаліції були зручні. Наприклад, якщо хтось вийшов з фракції. Також були депутати, які начебто й були в коаліції, але опонували. Їм було б незручно, якби їхні прізвища фігурували в офіційно оприлюдненому списку. Зараз немає навіть коаліційної угоди, хоча є монопартійна більшість. І це теж діра: чи можна так, чи має бути програмний документ? Начебто є коаліція, так, монопартійна і у партії є програма, але повинен бути і програмний документи більшості.

З переписом складається враження, що влада боїться даних. Він може багато що сказати про те, як функціонує економіка, про депопуляцію. Перепис зафіксує скорочення чисельності, і це один з головних критеріїв оцінки результативності політики і самих політиків.

У США в першій статті конституції, яка була прийнята наприкінці XVIII століття, передбачено, що перепис проводиться кожні десять років. Уряд не може цього уникнути. Від цього залежить розуміння розвитку економіки і проведення виборів - розподіл округів.

Те, що у нас він не проводиться - дія свідома. Політики побоюються, що результати дадуть відповідь на питання, який ж режим був краще.

Начебто між реєстром виборців та переписом немає прямого зв'язку, але все ж не виключаю, що перепис може на нього вплинути. Чи є ці люди? Може зниження явки на виборах - це результат демографічних процесів?

Якщо ми побачимо радикальне скорочення населення, це підніме питання взаємодії з нашими кредиторами. Навіть МВФ і Всесвітній банк, коли дають кредит країні, в тому числі враховують населення країни. Скорочується населення - кредити будуть зменшені.

Як можна керувати державою, не знаючи кількість населення, пропорції? Через відсутність даних навіть в соціології є проблеми. Дизайн соціологічного дослідження будується на вибірці, вибірка -на розумінні соціально-демографічних структур, а вони, в свою чергу, на перепису. Якщо у нас так люблять зарубіжний досвід, то краще б фіксували в Конституції не євроатлантичний курс, а проведення перепису кожні десять років.

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^