Російські миротворці, "План Гобла" і вплив Туреччини. Чим завершується конфлікт щодо Нагірного Карабаху?

10 листопада 15:05

Російські миротворці, "План Гобла" і вплив Туреччини. Чим завершується конфлікт щодо Нагірного Карабаху?

10 листопада 15:05

Півтора місяці військового конфлікту між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах завершують мирною угодою. Хто став переможцем у протистоянні і чому його результат вигідний Росії і Туреччині?

Зміст

Заява про припинення вогню підписана 9 листопада трьома сторонами - Азербайджаном (президент Ільхам Алієв), Вірменією (прем'єр Нікол Пашинян), Росією (президент Володимир Путін).

З 10 листопада сторони зупиняються на вже зайнятих позиціях. Ситуація станом на 9 листопада нижче на мапі.

Далі в два етапи йде передача територій Нагірного Карабаху під контроль Азербайджану.

До 15 листопада - Кельбаджарський район, захід Азербайджану.

До 20 листопада - Агдамський район, південний захід Азербайджану.

До 1 грудня - Лачинський район, південний захід Азербайджану.

Всі три райони де-юре Азербайджан, де-факто - під невизнаною Нагірно-Карабаської Республікою, тобто під протекторатом Вірменії.

Лачинський коридор, що з'єднує Вірменію з Нагорним Карабахом (дорога Єреван-Горіс-Степанакерт), залишається за Вірменією. Але уздовж коридору розгортається миротворчий контингент Росії. Він же - уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі. Термін перебування - п'ять років з автоматичною пролонгацією за згодою сторін ще на п'ять років. Особовий склад - 1960 осіб.

Азербайджан перерізав Лачинський коридор за кілька днів до підписання угоди, і 8 листопада отримав контроль над Шушей. За текстом угоди, контроль над Лачинським коридором не повинен зачіпати це місто, що пов'язане прямою дорогою зі Степанакертом, столицею невизнаної НКР. Тобто він відвойований і залишається за Азербайджаном.

Останній пункт угоди - про зобов'язання Вірменії забезпечити сполучення між заходом Азербайджану і його автономною республікою - Нахічеванською. Хоча в ньому і не вказано, йдеться про так званий Мегринський коридор, через відповідний район на півдні Вірменії.

Ідеї обміну контролю над Лачинському і Мегринський коридорами вже 28 років. У 1992 р. її запропонував представник Держдепу США Пол Гобл, а у 1999 р. "План Гобла" обговорювалося президентом Азербайджану Гейдаром Алієвим і президентом Вірменії, першим президентом невизнаної НКР Робертом Кочеряном. Тоді від обміну коридорами відмовилися - Вірменія не захотіла втрачати контроль над кордоном з Іраном в Мегринському районі.

Є чимало зауважень, що угода хоч і б'є по Вірменії, все ж підписана за півкроку від перемоги Азербайджану в протистоянні. Контроль над Шушей став передвісником його перемоги.

Проте 9 листопада азербайджанські військові збили російський гвинтокрил Мі-24 над територією Вірменії. Угода була підписана одразу після цього інциденту, в якому азербайджанська сторона визнала свою провину і помилку. Це могло стати тригером. Але є й інші причини, через які укладено перемир'я.

"Алієву далі не потрібно було розвивати наступ, бо це могло б закінчитися різаниною вірмен у Степанакерті, - пояснив політолог Вадим Карасьов. - Це викликало б осуд ЄС, ОБСЄ, західних країн. Крім того, його програмою мінімум було відвоювання територій, які були втрачені у 1994 р., там, де жили етнічні азербайджанці. Що він і зробив, і навіть отримав трохи більше. Але сам регіон Нагірного Карабаху, вірменський анклав він залишив. Росія не допустила б більшого. Очевидно, що попередження, що Росія не допустить наступ на Степанакерт, прийшло по дипломатичних каналах Азербайджану і Туреччини, яка стоїть за ним. Що залишалося Вірменії, враховуючи, що воювали вірмени Нагірного Карабаху, а не вона? Ну, і не можна зіставляти військові можливості Вірменії та Азербайджану. Військова сила на боці Баку. У Вірменії був вибір: воювати далі і втратити Степанакерт з подальшими етнічними чистками або піти на хворобливий мир. Він хворобливий, але це не капітуляція. Вона була б при взятті Азербайджаном Степанакерту і завоюванні всього Нагірного Карабаху".

Підсумок для Азербайджану

"Азербайджан повернув прикордонні райони, які вважає своїми. Алієву буде, що продати вдома як військову перемогу, хоч і ціною частини суверенітету. Принаймні це нейтралізує критику на адресу Алієвих через просідання в економіці і корупції останніх років", - охарактеризував Ілля Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього.

"Азербайджан відновив контроль над усіма азербайджанськими територіями навколо НКР (так званим в Вірменії "поясом безпеки") і частиною власне території НКР. Азербайджан отримує транспортний доступ у Нахічевань і, можливо, сухопутний коридор до Туреччини", - констатував директор Українського інституту політики Руслан Бортник .

Підсумок для Вірменії

"Вірменія залишає собі ядро Нагірного Карабаху зі Степанакертом + 5 км Лачинського коридору для зв'язку з Вірменією, а також буде за свій рахунок будувати нові транспортні комунікації з регіоном. Всі біженці можуть повернутися в Карабах під наглядом ООН", - зазначив І. Куса.

"Вірменія зберігає (хоч і територіально усічений і невизнаний) Карабах в ситуації програшу у війні. Це не капітуляція, а дуже поганий мир. Карабаські вірмени тепер отримають на своїх кордонах російську, а не вірменську, армію, що підвищить їх захищеність і знизить ймовірність повномасштабної ескалації конфлікту в майбутньому (на Кавказі пам'ятають Південну Осетію і Абхазію)", - зазначив Р. Бортник.

Російські миротворці вже вирушили у зону своєї майбутньої служби. Їх присутність в Нагірному Карабасі, який Вірменією не зданий повністю, прив'язує Єреван до Кремля. Тобто свій вплив Росія закріплює.

П'ятий пункт підписаної угоди свідчить, що за виконанням досягнутих домовленостей буде стежити миротворчий центр. Завдяки йому в регіоні буде представлена Туреччина, заявили в Баку.

"Це новий механізм контролю, в якому будуть представлені Росія і Туреччина. Тим самим Туреччина буде грати роль в майбутньому врегулюванні конфлікту", - заявив у зверненні до народу Ільхам Алієв.

У Кремлі це спростували. Вадим Карасьов пояснив, що в угоді немає редакторських правок від Туреччини, проте її інтереси в ньому враховані.

"Потрібно враховувати протурецьких симпатії в Азербайджані, - уточнив експерт. - Після того, як був підписаний документ, Алієв заявив, що у російському миротворчому контингенті будуть присутні турецькі військові. Формулювання розмити. Не особлива турецька місія, а присутність. Путін вже поправив колегу, розуміючи мотиви висловлювання Алієва, і сказав, що турецької миротворчої місії не буде. Однак у Азербайджану і Туреччини серйозне військове співробітництво. Азербайджанську армію консультують турецькі військові, все вище військове командування і середньої ланки - випускники турецьких військових вишів. Тому присутність Туреччини є. Але повністю запускати її на Південний Кавказ, Закавказзя, які є зоною особливих інтересів РФ, Росія не стала б. Такий компроміс. Я б не сказав, що угода чотирикутна і в нього можна додати Туреччину. Це трикутник. Але певні інтереси Туреччини і її військова присутність на боці Азербайджану відчувається".

"Туреччина з'являється на Кавказі як серйозний політичний і військовий гравець, підсилює свій вплив в Азербайджані. РФ збільшує свою присутність на Кавказі: вплив у Вірменії (що ослаб після Майдану), плюс фактично бере під свій контроль НКР. Можлива зміна прем'єр-міністра Вірменії в інтересах РФ", - зазначив Руслан Бортник.

Після того, як з'явився текст угоди, лунала інформація, що Нікол Пашинян відмовився її підписувати. Але потім в своєму зверненні він підтвердив, що підпис поставив.

"Це рішення я прийняв в результаті глибокого аналізу військової ситуації і завдяки людям, які найкраще володіють ситуацією. Також виходячи з переконання, що це найкраще рішення в ситуації, що склалася ", - написав прем'єр Вірменії в Facebook.

В Єревані йдуть протести проти прийнятих умов. Були захоплені і будівля уряду, і будівля парламенту. Опозиційні депутати обговорюють можливість анулювати рішення уряду щодо угоду.

З 1992 року переговори щодо Нагірного Карабаху йдуть на майданчику в Мінську під патронатом ОБСЄ і при співголовуванні США, Франції та Росії. Нова угода роль двох гравців нівелює і вводить в якості сторони Туреччини. Воно може змінити формат переговорів.

Це не всі больові точки угоди. Руслан Бортник зазначає, що у нього низька міжнародно-правова цінність і Радбез ООН до врегулювання не підключений, що зробити доцільно. Також в угоді прописані хиткі механізми контролю його виконання. Воно не вирішує і питання мілітаризації регіону.

Вадим Карасьов зазначив, що загрози для угоди є. Але нагадав, що в Карабах вже зайшли російські миротворці:

"Вони будуть контролювати коридор, що з'єднує Карабах з Вірменією (Лачинський коридор, - ред.). Це гарантія того, що конфлікт не просто заморожений. Він вирішений, хоча і не повністю. Власне, як і у Придністров'ї".

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^