Ірина Верещук: "Головне розчарування 2019 року - не закінчилася епоха бідності"

09 сiчня 13:24

Ірина Верещук: "Головне розчарування 2019 року - не закінчилася епоха бідності"

09 сiчня 13:24

  • Чи можна повернути українським жінкам вихід на пенсію в 55 років?
  • Чи варто вважати російськомовних українців національною меншиною?
  • Який з пунктів Мінських угод потрібно прибрати, бо Україна ніколи не зможе його виконати?
  • Чому федералізація - поганий варіант для України?
  • Що може стати причиною нових позачергових виборів до парламенту?
  • Хто кращий президент і прем'єр в історії України?

На ці та багато інших питань народний депутат від "Слуги народу" Ірина Верещук відповіла в інтерв'ю Максу Назарову в програмі "МАКСИМУМ" на телеканалі НАШ.



- Два простых вопроса - самое главное ваше очарование или достижение в этом году, и разочарование?

- Моє особисте чи державне?

- Особисте Ваше.

- Ну, звичайно, це перемога на парламентських виборах. Я давно хотіла потрапити до Парламенту. Це сталося. А розчарування - це те, що ще не закінчилася епоха бідності. Ми все-таки не змогли запропонувати тих кроків, у 2019-му році! поставлю тут наголос, щоби люди сказали - так, це початок кінця епохи бідності.

- Ну, вы хотели, у вас были планы?

- Звичайно, і вони залишаються.

- Ну, вот просто интересно знать, каким образом вот всей командой Слуг народа, да, какой-то план был, все-таки. Как "подолати цю епоху бідності"? Вот, просто, когда мы говорили во время избирательного процесса, да, что происходит, какие планы есть. Назначили Премьер министра Гончарука Премьер министром. Он представил программу Правительства. Вот эти 40% ВВП. Вот, вроде бы все. Вроде бы сейчас будем дышать свободно. Но не случилось! Тарифы не изменили. Зарплаты не повысили. Кстати, сегодня появилась информация о том, что каждый новый год, то, что ранее озвучивал Милованов, плюс две тысячи к средней зарплате украинца. Вот такие у нас достижения. За 5 ближайших лет это плюс 10 тысяч. В общей сложности, это 20 тысяч средняя зарплата, что раз в 5 меньше, чем, скажем, во Франции. Так или иначе, достижения или нет. Вот, я сегодня предлагаю поговорить об этом. Ну, и, конечно же, о падениях Слуг народа. Все, что мы видели. Все, что мы наблюдали. И вот, опять же, фокусируясь на достижениях или провалах, хотел бы начать говорить о мире. Война и мир это вопрос, вот мы к концу года подходим с некоторыми результатами, да. Это, во-первых, прямой диалог Владимира Зеленского и Владимира Путина. Как итог, мы видим возвращение пленных. И вот сегодня в Минске, в трехсторонней контактной группе договорились снова - все установленные на все установленные. Там цифры разные бывают, но процесс пошел. Чья это заслуга, скажите? 

- Володимира Зеленського.

- Исключительно?

- Ні, не виключно. Але Володимира Зеленського і тих людей, які в нього повірили і почали працювати у команді. Працювати настільки, що справді, ми сьогодні стали на шлях миру. Я сподіваюсь, незворотньо стали. Тобто, ми будемо працювати над тим, аби попри весь тиск, попри всі критики, які будуть лунати з усіх можливих боків. Бо ми знаємо, що там є політичне підґрунтя, абсолютна заангажованість конкретних людей, цілих партій, які сподіваються в такий спосіб ще раз здобути владу. Або вперше прийти до влади, бо сьогодні вони в опозиції. А отже, ми будемо робити все, аби мир був стійким і запанував врешті в Україні. 

- Как Вы считаете, предыдущие обмены, они ж происходили и 2 года назад, там, около 300 человек мы обменяли, когда впервые к процессу обмена пленными был задействован Офис омбудсмена. Когда мы наблюдали, как Онуфрий, Украинская православная церковь также каким-то образом вела эти все переговоры. И тогда это тоже состоялось. И не единожды. Вот, раньше,  чья была заслуга в большей мере, как Вы считаете?

- Теж людей. Людей, які працювали. І Ви зараз називаєте прізвища, імена. Це і Онуфрій, і інші люди.

- Но не отдельно Порошенко, Президента Украины?

- Ну, він каже, що окремо, я вважаю, що ні. Бо тоді можна було зробити набагато більше, якби ми закупороли проблему в 14-му - 15-му році. А зараз я чую тих політиків, які тоді  були в опозиції, що це можна було зробити. Я не буду оцінювати, бо справді не була при владі, ані в опозиції. І не можу з перших джерел чи з перших уст оцінити те, що вони кажуть. Але вважаю, що аби ми спромоглися купірувати проблему в Криму, наприклад, Донецьку і Луганську сьогодні б не було. Але це вже моя особиста суб’єктивна позиція.

- Владимир Зеленский обсуждал с Путиным ряд разных договоренностей, что нужно сделать украинской и российской стороне. Как Вы считаете, в других моментах будет успех?

- Я думаю, ми досягнемо успіху у демілітаризації по трьох наступних напрямках, які сьогодні обговорюються в Мінській трьохсторонній переговорній групі. І думаю. що  ми зможемо або гарантувати, або забезпечити припинення вогню. Головне, аби та сторона змусила тих людей, які сьогодні відкривають вогонь по наших позиціях, перестати це робити. Я думаю, що Путін може це зробити. Було б бажання, і була б мотивація. Мотивацією для Путіна є виконання політичної частини Мінська. Зрозуміло, що тримається в напрузі лінія розмежування, аби ми були вмотивовані йти або були спонукані виконувати політичну частину. І тут уже питання до нас. Яким буде цей закон, чи це буде лише пролонгація, за яку ми проголосували у грудні 2019-го року, чи це буде новий закон, який міститиме певні статті, певні норми, які, в принципі, можна і треба обговорювати в Мінському трьохсторонньому перемовному процесі. Чи це буде абсолютно інший закон, який буде імплементовано в Конституцію. Я все-таки є за серединний процес, за той закон, який буде новий, але залишиться законом. Не буде внесення змін до Конституції.

- Хватит ли Минской площадки для того, чтобы обсуждать все это законодательство? Или это Россия? Или есть необходимость какой-то другой площадки? То есть, может быть, пригласить, так называемых, руководителей этих  вот формирований и т.д. Ну, хоть какой-то диалог начать. Или все-таки это лишнее? 

- Ну, дивіться, я відповім як юрист і як політик. Як юрист, я розумію, що формального поля на сьогодні немає, крім Мінська. Тому що для нас вони є за межами правового поля. Вони нелегітимні. Вони не можуть представляти територію, поза як не є легітимно обраними ані мерами, ані представниками райдерж-, облдержадміністрацій. А відтак, для нас вони не легітимні. Якщо ми говоримо як політики, то напевно, можна було би шукати якесь поле. Але чим Мінськ не поле для перемовин, де вони і так є уже присутні. Я вважаю, що варто розширити Мінськ, як і каже Президент Зеленський, і не шукати або не множити сутності. Бо він іншого міста, хай це буде Казахстан, чи це буде інша країна, не залежить. Залежить від того, чи вони готові сідати розмовляти. І чи готові ми сідати і розмовляти. А з тої сторони це, звичайно. залежить від Росії. Якщо буде мова ультиматумів, якщо буде мова ригоризму, тобто безапеляційних таких, знаєте, заяв, звичайно, важко. А якщо буде конструктив, як в даному випадку він і прослідковується, тому що все-таки, коли ми говоримо  про перемовний процес, то та сторона теж подає свої списки. Там є невизнані Міністри закордонних справ, які щось приїжджають та говорять. А отже, це та крихка, але можливість розмовляти в Мінську. Я вважаю, її треба дотримуватися.

- Вот смотрите, каждый день есть сводка штаба ООС, как мы привыкли, да. Есть обстрелы с одной стороны, погибшие здесь, погибшие там. Та сторона обстреляла дома.

- Підриваються на мінах. 

- Так или иначе, вот вы говорите, что конструктив с той стороны есть вроде бы как, но обстрелы продолжаются. Как Вы считаете, Путин такие обстрелы контролирует? Он может влиять на вот эти вот ежедневные истории с обстрелами? Ну, и с фактическим нарушением Минских соглашений? Я вот просто не могу понять, если в Нормандии Президенты, то есть, лидеры стран и лидеры этого процесса договариваются о мире, о разведении, об обмене, а обстрелы продолжаются. То есть, фактически на международное право и на какие-то такие человеческие, обычные моменты, это что? Это специальное игнорирование какого-то мнимого процесса? Или, возможно, Путин не так-то и сильно контролирует их, эти процессы?

- Генерально, ну, тобто, стратегічно Путін, звичайно, контролює. Ви розумієте, що без вказівки Путіна, звичайно, не відбувається жодних процесів, які сьогодні можна назвати, які відбуваються на непідконтрольній нам поки що території. Але, коли ми говоримо про щоденну роботу чи щоденне життя, ми розуміємо, що не без  людського фактору. Ми розуміємо, що, напевне, Путін не прокидається вранці і не дзвонить там десь на передову, говорячи - ану, давайте, обстріляйте. Зрозуміло. Але повністю відповідальність за те, що сьогодні відбувається з тієї сторони, лежить на Кремлі. І Кремль, в принципі, не визнаючи, але сідаючи за стіл переговорів, це розуміє. Бо без Путіна, дивіться, наприклад, Путін обговорює з нами взяття під контроль українсько-російського кордону. Він це робить як хто? Як сторона конфлікту? Він же обговорює з нами.

- Он же не признает себя стороной конфликта.

- Але як хто він тоді це робить? Як третя сторона?

- А как он обозначен в Нормандском формате? 

- Ну, власне, і тут така колізія. Бо зрештою все, що відбувається і називається війною, це завжди за межею правового поля. Це те, що порушує правові домовленості, не лежить в юридичній площині.  І сьогодні Путін обговорює реальні справи, які реально стосуються двох сторін України і Росії. і тут уже важливо зрозуміти, він хто у цій частині домовленостей? Якщо сторона, а ми цього прагнемо, ми маємо сідати і обговорювати кожну кому, кожну букву. Якщо він лише той, хто може дзвонити до тих, хто сьогодні представляє самопроголошені республіки, це інша сторона. Але той дуалізм.

- Он так себя и представляет.

- Власне. Але той дуалізм все менше і менше має поле для маневру. Бо, якщо ми хочемо говорити предметно, ми маємо сідати саме з російською стороною, і обговорювати кожен пункт Мінських угод з залученням сторін. Зрозуміло, бо вони були теж підписантами у 2015-му році. І, як тепер виявляється, саме Петро Порошенко наполягав, аби ті самопроголошені республіки теж ставили свій підпис. А отже, в принципі, картина ясна. Ми розмовляємо з Путіним з залученням сторін.

- Петр Порошенко и его команда говорят о том, что не было выбора, был Иловайск, Дебальцево и т.д. И нужно было как-то это все остановить. Тогда на Петра Алексеевича надавили Путин, Меркель, Олланд и он был вынужден подписать именно тот сценарий, который мы видели. Из 13-ти пунктов именно так, как прописано. Вы верите в эту историю? Вы верите в то, что горячая фаза войны заставила, по сути, гаранта украинской Конституции и представителя украинского народа пойти на поводу у Путина, если это так? И, если это не так, а какой-то другой сценарий, то почему сейчас Петр Алексеевич так против Минска в целом?

- Це, звичайно, дивно, тому що нещодавно у своєму інтерв’ю він недвозначно заявив, що саме він і Ангела Меркель писали Мінські угоди. А отже, він точно розумів, що він робить, коли прописував такі, а не інші пункти. Він чомусь не сказав, що ми це робили з Путіним. Він сказав, що ми це робили з нашим союзником і партнером пані Ангелою Меркель. І на сьогодні він мав би заявити і формалізувати, якщо він вважає, що тоді на нього чинився тиск, а він фактично визнав себе стороною, так. І тепер він заявляє, що, наприклад, Мінські угоди є нікчемними, поза як на нього чинився тиск, він має це заявити і сказати, хто саме на нього тиснув. В який спосіб на нього тиснули. І як він це зафіксував. Адже у нього, як у Президента країни, було 5 років, аби такий тиск зафіксувати. Він же повернувся з Мінську. Він же про щось нам говорив, а потім повернувся із Берліну, і привіз формулу Штайнмаєра. Він теж про щось говорив. А отже, якщо ми хочемо бути відповідальними, а я далека від думки, що пан Петро Порошенко не розуміє, як досвідчений дипломат і політик, що він робив у 2015-му році, і хочемо бути послідовними, то мав би Петро Порошенко пояснити нації, хоча би в Парламенті, якщо не в ДБР. А я розумію, що мав би у якомусь органі з правоохоронних структур, в СБУ, наприклад, пояснити, що він має на увазі, коли говорить, що розроблені ним Мінські угоди сьогодні не можна виконувати. І як він збирається запропонувати механізм виходу з підписаних ним Мінських угод. 

- Вы скажите, пожалуйста, почему Президент Зеленский так вцепился в эти Минские соглашения. По сути, мы же обсуждали план Б, план В, Какая-то собственная стратегия Владимира Зеленского, как гаранта, уже нового Президента Украины Но вот он говорит - вот есть Минские соглашения, да, есть последовательность власти. То есть, я не могу придумать что-то свое. Но был новый Нормандский формат. И мы, по сути, видели обсуждение старых Минских соглашений. Здесь, как Вы думаете, вопрос безынициативности все-таки, или реально нет выхода, и надо выполнять то, что Украина пообещала в 2015-м году.

- До 9-го грудня 2019-го року, тобто, до зустрічі в Парижі у нас справді  не було вибору. Я вважаю і переконана, що Президент Зеленський зробив правильно, що приїхав, маючи за основу Мінські угоди. А тепер, коли ми подивились один одному в очі, коли ми обговорили деякі пункти, і поставили свою позицію, а вона є - безпека, а потім політика во главу угла. Тобто, ми зрозуміли один одного, зрозуміли, де ми маємо працювати, а де до 31-го грудня маємо продемонструвати свої зусилля, а тобто, виконати перший пункт Мінських угод, припинити вогонь. Тобто, і повернення полонених, і демілітаризація, чи розведення, як ми звикли це казати, це теж є одним із кроків, які ми демонструємо як акти, що ми готові виконувати Мінські угоди. До питання, чи можна розробити інші, та ми можемо фантазувати скільки завгодно. А хто дасть сьогодні, чи є така сила в світі, яка стане нам пліч о пліч і допоможе такі угоди розробити, підписати і імплементувати, змусивши Путіна їх виконати. Покажіть мені цю країну чи цього лідера.

- Как Вы относитесь к тому, чтобы вернуть женщинам выход на пенсию в 55 лет? И возможно ли такое? И будет ли снято вето с того закона, который разрешал женщинам с 30-летним стажем выход на пенсию в 55 лет? Спасибо большое.

- Я абсолютно підтримую норму про те, що жінки повинні виходити на пенсію в 55 років і мати право також після виходу на пенсію працювати. Поясню чому. У нас знижується середній рівень життя, загалом знижується. І на сьогодні, і не тільки жінки, а й чоловіки, напевне, мали би виходити на пенсію швидше, як це зробила Польща. Чомусь їм це вдалось. І, коли їх критикувала Платформа обивательська, що це неможливо, це порушить усю економічну систему, ми впадемо в борги, вони знизили. І нормально працює. І показують динаміку і приріст. І люди щасливі. І виходять ще в нормальному, працездатному віці. І можуть тішитися внуками, і подорожувати. 

- Как Вы считаете, почему в Украине никак не могут пенсионную реформу довести до ума? Просто по-другому сказать не могу. У нас не накопительная система. У нас, по сути, вот, даже когда была дискуссия, а как платить пенсии, которые Кабинет министров задолжал пенсионерам в ОРДЛО? Как выплачивать? Там же  миллиарды гривен.

- Яких немає.

- Которых, по сути, нет. Да, потому что у нас система совершенно несправедливая. Почему стопорится этот процесс? Почему у нас пенсионеры не могут в своем государстве чувствовать себя такими, какими были на протяжении  своей рабочей жизни? Полезными. Теперь они хотят.

- Поваги від держави, так.

- Пусть это громко, но все же уважения. И они вынуждены терпеть, побираться, оформлять субсидии. Почему нельзя устроить этот процесс нормальным, европейским? В чем проблема?

- Ну, дійсно, пенсійна система, яка в нас працювала, а це були такі, знаєте, відголоски пенсійної системи радянського, пострадянського періоду. Зрозуміло, реформа дуже задавнена. Це як хвороба, яка так задавнена, що сьогодні лише одна пенсійна реформа справу не вирішить. Ми знаємо, який пенсійний борг сьогодні, так? Більше 145 мільярдів гривень. І ми постійно шукаємо, де взяти, аби поповнити і допомогти вирішити питання з закриттям, власне, пенсій. І так від місяця до місяця. А говорити про якусь зміну, коли ти тільки доганяєш ситуацію. Коли ти тільки борешся з наслідками і ніяк з причиною, звичайно важко. І я тут розумію об’єктивно, що на сьогодні той ворох проблем, який впав уже на уряд Гончарука, насправді, є складним, щоб сказати - от дивіться, ми зараз рубанемо, зменшимо пенсійний вік, додаємо пенсій, а там далі - хоч трава не рости! Немає звідки. Не має як дихати економіка. І тому така ситуація на сьогодні.

- Правда ли, что во фракции Слуга народа обсуждали вопрос снятия неприкосновенности с пятого Президента, уже депутата от Европейской Солидарности, но так и не смогли прийти к консенсусу? 

- Я не знаю, чому ми не змогли прийти до консенсусу, ми справді в ЧАТах обговорювали можливість того, що, коли прийде у парламентську залу подання на зняття з нього депутатської недоторканності, ми проголосуємо за чи проти.

- Вы решили как?

- Я можу сказати по своїй групі, бо ми ж поділені на групи, усі абсолютно 100% проголосували за. Тому я думаю, що в інших групах була приблизно та сама ситуація.

- А кто в вашей группе еще? Если не секрет, конечно.

- Ну, Юрій Місягін, Максим Бужанський, Заремський, Сольський Микола. Нормальна група!

- Как Вы считаете, какие или какой из пунктов Минских соглашений нужно убрать, потому что Украина никогда не сможет его выполнить? Потому что это просто нереально или реально. И как Вы считаете, вот эти особые статусы, привилегии особые для регионов, это действительно может стать началом конца Украины унитарной? 

- Може. Особливий статус, якщо він буде закріплений в Конституції, може стати кінцем унітарної України. Я поясню чому. Нам дуже важко буде пояснити, наприклад, тій частині Донбасу, яка сьогодні підконтрольна українському урядові, чому ми, наприклад, Золотому 5 даємо особливий статус, а Золотому 4 не даємо, в силу певних обставин. А також нам буде важко пояснити цілій Україні, навіть, якщо особливий статус буде надано цілій Донецькій і цілій Луганській області, чим і якими критеріями ми керуємося. Ми я говорю як законодавець, це обов’язково буде через законодавче поле зроблено. Якими критеріями ми керуємося, аби надати особливий статус одній частині української території.

- Война. Здесь война.

- Тоді скажуть, наприклад у Львівській, Закарпатській області, а отже, Закарпатська область уже давно просить особливий статус у вигляді автономії, нехай навіть там з певними оговорками, так. А то нам потрібно почати війну, щоб ви нам дали особливий статус? І що для цього потрібно зробити, щоб ми його врешті отримали? Бо, як ви знаєте, Віктор Орбан і уряд Угорщини всіляко підтримує надання автономії Закарпатській області. Як ми пояснимо їм?

- Получается, если возникнет вдруг такой вопрос, и вот, например Львовская или Закарпатская область скажут - слушайте, а мы тоже хотим, чем мы хуже? Они могут взять в руки оружие и начать процесс отделения, я правильно понимаю?

- Ні, ми не говоримо про відділення. Адже я, сподіваюсь, що і ті, хто сьогодні є на тій території, сьогодні не підконтрольній урядові, теж не говорять про відділення. Вони ж говорять про особливий статус. А особливий статус, який дозволить їм перебувати в межах юрисдикції українського права, законах і Конституції. Я правильно розумію? То чому не захоче Львівська, Закарпатська чи інша область, перебуваючи в межах юрисдикції української Конституції, мати якісь преференції - за мовною ознакою. Бо які ще ознаки, давайте разом подискутуємо, можуть превалювати на тій частині території, щоб мати особливий статус? 

- Ну, скажите, мы же все подводим дискуссию к федерализации. Объясните мне, только я хочу профессионального ответа, да, чем это плохо в данной ситуации? Вот вы говорите - языковой вопрос. Я думаю, что в Закарпатской области это вопрос не моно истории, украинский язык я имею в виду. То есть, там есть такие районы, которые вообще на украинском даже в быту не разговаривают. Есть Львовская область. Ну, там более моно история. Там в большинстве своем все разговаривают на украинском языке. Но взять Донецкую область, ту же Луганскую область. Да там, по сути, в быту, в большинстве, да, там ходит русский язык. 

- Але це не є особливістю. Ви подивіться Харківська, а Запорізька, там теж розмовляють російською.

- Так или иначе.

- Якщо ми будемо за мовною ознакою, звичайно, ніяких особливих статусів не може бути.

- Но это прописано в Минских соглашениях. И как раз таки в законе про местное самоуправление.

- Власне, я вважаю, що особливістю статусу може бути перехідний закон на рівні закону, де ми дійсно пропишемо на певний період, поза як дійсно є виключні на сьогодні обставини. Бо дійсно війна. Бо дійсно замінована територія. Бо дійсно треба реінтегрувати цю частину Донецької і Луганської області в тіло держави. Як закон, не як Конституція. Послухайте самого Путіна. Він нещодавно, коли давав коментарі своїм журналістам, які запитували, вони його запитували - а давайте змінимо Конституцію! А давайте приймемо нову, та застаріла. Це ж живий організм, давайте змінимо. І що сказав Путін? Так, ми готові обговорювати будь-який розділ, крім першого, де є устрій. Де вказано, якою є Росія, і якою вона бути не може. От і все. І ми також маємо триматися так само за перший розділ, де є чіткі засади, засади державності. Іще вам більше скажу, немає жодної країни в світі, повірте, я добре пошукала в історії. Якщо ви знаєте, заперечте мені, можливо, хтось з глядачів знає, хто під час війни змінював устрій? Ніхто і ніколи. Тільки після закінчення війни ми можемо говорити про унітарність, федерацію, інші зміни устрою. Ну, неможливо, форми правління неможливо. Нам треба працювати там, де ми є зараз, погасити конфлікт. Справді вирішити питання суверенності, кордону, і тоді будемо говорити про все решта.

- Скажите, пожалуйста, стоит хотя бы на политическом уровне, на уровне дискуссии в Парламенте обсуждать вопрос хотя бы регионального статуса русского языка для Донбасса? Вот, просто региональный статус, как это было прописано в законе, уже проклятом законе Колесниченка - Кивалова? Поможет ли это найти компромисс хотя бы чуть-чуть? 

- Дивіться, я вважаю, що допоможе прийнятий закон про національні меншини, як цього вимагає і Венеціанська комісія. Як цього вимагає європейська практика. Бо такі питання вирішувались через закон. Бо, якщо ми дамо лише статус російській мові, це нічого, по суті, не дасть. Тому що ми маємо говорити комплексно. Все-таки про що ми говоримо? Коли є люди, які є російськомовні, угорськомовні, польськомовні чи румуномовні, ми маємо розуміти, що вони є носієм етносу певного. Це культура. Це не тільки мова, правильно? І вони мають право на захист. Якщо ми справді прямуємо до Європейського союзу.

- Погодите, а русскоязычный украинец, это что, нацменьшинство?

- В тому числі, а чому ні?

- Как так? Вот я  не понимаю, я с Вами сейчас говорю на русском языке, я что, нацменьшинство?

- А якщо буде зі мною говорити угорець на угорській, але буде громадянином України, він є нацменшина, чи ні? Просто, є більша нацменшина, є менша.

- Нет, я же говорю про то, что вообще происходит. Вот смотрите, у нас по разным подсчетам от 40 до 50% русскоязычных украинцев. Это люди, которые говорят в быту. Ну, то есть, можно ли считать 40% нацменьшинством?

- Дивіться, національна меншина означає те, що хтось має свою державу. Ми маємо державу, де носієм є російська мова? Маємо, це Російська Федерація. Ми маємо державу, де носієм є угорська мова? Тому і є нацменшина, бо там проживає більшість, там проживає, так би мовити, ядро, там є держава. А тут проживає меншина.

- Погодите, но Российская Федерация, так исторически сложилось, она не приватизировала русский язык. Ну, то есть, в Белоруссии тоже говорят и на русском языке. Практически во всех бывших советских республиках говорят на русском языке, что в общей сложности составляет около 400 млн.  русскоговорящих людей. Население России и т. д. Но это не значит, что, если я говорю на русском языке, значит, я какое-то отношение к Российской Федерации имею. Какое? Никакого. Потому что Россия не приватизировала.

- З такою логікою, якщо ми будемо лише обмежуватись, бо я хотіла навпаки ширше. Я вважаю, що потрібно розширювати повноваження людей чи осіб, громадян України, які ідентифікують себе за ознакою мови, культури, тобто, по-різному, так, ідентифікують. Якщо ні, то за такою логікою ми не маємо обговорювати взагалі питання там зарубіжної літератури, світової. Чи театру, чи інших. Якщо ми тільки питання мови виносимо, і ставимо його як головне, розумієте.

- Мы после Нормандской встречи так трепетно думаем - а что будет по газу? Будет ли вообще этот газ? Будет ли транзит? А какая будет цена на газ? Какие тарифы и т.д. Как Вы оцениваете то, что произошло? После практически подписанного контракта. Россия возвращает 3 миллиарда долларов Украине. У нас есть контракт на ближайшие 5 лет, первый год 65 миллиардов  кубометров, а потом 40 миллиардов через нашу трубу, что есть, по сути, невыгодно в сравнении с предыдущими годами. Вот, мы в предыдущие годы транзитировали 100 миллиардов газа.

- Бувало різне.

- Ну, по-різному, да. А в последние годы как-то так складывалось. Как Вы оцениваете всю эту историю? Это простыми банальными понятиями - зрада или перемога?

- А якщо такі Ви дифініції, то це перемога. Це точно не зрада. Але я вважаю, що це і не перемога, і не зрада.  Це той оптимум, якого ми досягли в тих умовах, в яких ми сьогодні перебуваємо. І поясню, чому. Я цей весь час, коли тривала газова епопея, як і тривала щороку, коли мене питали, що буде для нас перемогою, коли ми говоримо про термін дії контракту. Ми говорили про 10 млрд, росіяни говорили про 1. І я завжди казала - якщо ми підпишемо на 5, це вже буде перемога, і це сталося. Чому я повинна відмовлятися від своїх слів? Коли говорили про транзитовану кількість мільярдів кубічних метрів газу, ми говорили про 100, Росія говорила про вільне плавання. Як вдасться, так і буде. Тобто, буде економічна потреба, будемо прокачувати. Зафіксували у 2020-му - 65 млрд, що абсолютно нормально, а з 2021-го 40, але як базу. Тобто, більше може бути, менше бути не може. Але в попередні роки ми й цього не мали. А в кінці 2019-го року ми взагалі могли залишитись без контракту, як Ви пам’ятаєте. Ми все не могли і не могли домовитися з росіянами. Мусили це питання навіть виносити на зустрічі в Нормандії, тобто, в Парижі ми домовлялись про газові контракти. А отже, настільки заполітизували питання, що на сьогодні, я вважаю, що це наш позитив. Якщо ми виконаємо всі умови і ті 3 мільярди, які, як Ви знаєте, це лише штрафні санкції, Росія не хотіла повертати, це Стокгольмський арбітраж, і вона вже до 31 грудня поверне. А це, зрештою, 3 мільярди доларів, це величезні гроші. І нам вони потрібні, аби розвинути тепер свій власний видобуток. Отут важливо дивитись на руки Коболєву. Відразу, користуючись моментом, скажу, куди ті гроші підуть. Якщо вони підуть на розвиток нашої газотранспортної системи, на її модернізацію, це одна справа. А якщо мамі на таблеточки чи ще кудись, чи в якісь офшорні зони, це зовсім інша справа. 

- Ну, смотрите, он же не сам себе премии выписывает.

- Наглядова рада, на яку ми чомусь не маємо впливу.

- Да, иностранцы и т.д. Это его деньги, он имеет право. В контракте так прописано? А как?

- Ні, він державна людина. Він не може. В контракті прописано, але контракт, знаєте, має хтось переглядати зрештою, а не говорити і розводити руками. Це взагалі для мене дуже дивна ситуація. Я не можу зрозуміти, я перепрошую, беззубості на сьогодні Кабміну, який не може навести лад з тими шаленими зарплатами. Я  постійно до цього повертаюсь в публічному просторі, бо не можу знайти можливість достукатись до людей, які встановлюють зарплати 200 - 300 - 500 тисяч. Я на сьогодні чую, пан Сергій Лещенко буде отримувати в Укрзалізниці 500 тисяч. Я чую, пан Найєм в Укроборонпромі за 3 тижні отримав 300 тисяч. Я перепрошую, що це таке? І тут же ж Коболев лягає, і всі решта там стають чемним рядочком. Ми будемо за це боротись, я вам це обіцяю. Так не можна.

- Когда мы говорим - мы будем за это бороться, всегда хочется спросить - а как? Какими методами?

- Отак, надаючи публічності кожну зарплату. Я як депутат уже зробила відповідні депутатські звернення, чекаю і зараз ще раз звертаюсь до пана Гончарука на відповідь - чим вони керуються, коли встановлюють такі заробітні плати? Якщо сказати - Наглядова рада.

- А Гончарук может на это повлиять? Мы и так знаем, что у Лещенко 500 тысяч.

- Звичайно, що може. Це постанова Кабінету міністрів. Я йому сказала, яка це постанова, як нараховується. Наприклад, голові ЦВК, членам ЦВК. Тепер ми голосували закон НКРЕКП, і уже мій колега депутат Герус, як ініціатор закону, пропонує пану, який наступний за Вовком, який, як ви знаєте, бігає по Брюсселю від Інтерполу, знову ж таки, 70 неоподатковуваних прожиткових мінімумів, тобто, база 140 тисяч, плюс всі надбавки. Це знову ж таки 300 - 400, показуючи тим самим, наскільки ми плювали на думку народу. А це дуже погано. І я буду критикувати публічно такі підходи. Тому що нам справді треба пояснити людям, чому вони отримують там за 3 тижні 300 тисяч, а ми досі не можемо побачити все-таки, так що для нас є Укроборонпром, і шукаємо  їм, як погасити заборгованості по заробітним платам. 

- Вы знаете, очень часто мы уже, когда разговариваем со Слугами народа, с представителями новой власти, и мы слышим критику в адрес той же власти, какое-то такое дежавю. Просто возникает вопрос. Нам Владимир Зеленский во время избирательной кампании четко обещал, а потом нам Дмитрий Разумков во время избирательной кампании к Верховному Совету, к Верховной Раде, обещал, с Вами, в том числе, что будет совсем по-другому. Ну, вот ну не будет так, как прежде. Новые лица пришли для того, чтобы изменить старые правила. А по сути, мы видим старые правила, которые сели на голову новым лицам, и ноги свесили. Я не могу понять природу этого. Это очень важно. Ведь мы же понимаем, что каждое новое такое изменение власти, оно ни к чему не приводит, по сути. И нам просто потом не нужно удивляться Майданам. Почему народ выходит. Почему ему что-то не нравится. Потому что, видимо, обещания не выполняют. Вот, даже Вы сидите у нас здесь и критикуете, по сути, Гончарука. За что? Ну, вроде ж хороший Премьер министр на самокате. За что ж его критиковать? А если есть за что, то почему он так делает? Кто ему диктует на ухо? И диктует ли? Может, это некомпетентность просто? 

- Дивіться, апелювати тільки до Президента не варто, тому що справді він не може зробити все сам. Якщо ми говоримо про зарплату Президента, вона на сьогодні 28 тисяч. він не отримує ні копійки більше. Ми не маємо підстав вважати, що він є корупційно заангажований, коли ми підозрювали, і підставно підозрювали у цьому ж п’ятого Президента Петра Порошенка. Ми не маємо підстав вважати, що десь він працює на виріст, щоб потім десь підзаробити. Ми дійсно бачимо, що Президент працює за 28 тисяч гривень в місяць. Ми бачимо тих же міністрів, які бідкаються, кажуть, що їм не вистачає їхніх заробітних плат аби дійсно утримувати дітей і сім’ї. І в такий спосіб їх на багато не вистачить. І в той же час ми бачимо такі, я так розумію, не співмірні зарплати, які ж сам Кабінет міністрів ы призначає очільникам.

- Я на секундочку. Вот только честно, поднимите руки, у кого больше 28 тысяч зарплата.

- Та ну, навіть от соромно навіть говорити.

- Вопрос снимается. Спасибо большое. Ни одной руки. Продолжайте.

- Але, коли Ви кажете, що нічого не змінюється, я насправді хотіла б вам заперечити. Чи Ви пам’ятаєте, десь тут у студії, у восьмому демократичному скликанні, аби, наприклад, Ірина Геращенко чи пані Климпуш - Цинцадзе прийшли сюди у студію і чітко сказали - оте, що зараз робить Президент Порошенко, тоді як їхній лідер і їхній так би мовити очільник партії, це неправильно. Ми вважаємо, що ми повинні боротись за людей, за справедливість і за ті зарплати, між іншим, які в 2018-му році встановила та каденція. Чи ви хоч раз чули таку обгрунтовану конструктивну критику, наражаючи навіть себе? Бо я, фактично, протиставляю себе сьогодні.

- Депутаты прошлого созыва, и нынешнего теперь от Европейской солидарности, приходят на эти же эфиры и говорят, что Петр Алексеевич Порошенко это лучший Президент Украины, и он все делал правильно. И Гладковский, и все остальные махинации, это все мимо Порошенко, и вообще он святой человек.

- И Пашинський теж.

- Так вот дело не в том, критикуют они или нет. Дело в том, что простой народ видит, что происходит. Видит факты.  И, если новая власть не может объяснить народу, почему нельзя изменить это так, чтобы вам жилось лучше. Почему нельзя понизить тарифы, и кто за это отвечает.  То возникает вопрос - а какого лешего мы вас поменяли? Те нам говорили, что нельзя ничего поменять, а вы говорили, что вы поменяете, но сейчас говорите, что снова нельзя ничего поменять.

- Чому? Я не кажу, що не можна.

- Не Вы конкретно, а глобально.

- Наразі, ті люди, хто в Кабміні приймає рішення, наприклад, якщо ми вже фокусовано говоримо про зарплати, мовчать. Все-таки, і наше з вами завдання -  добитись від них цього діалогу. Якщо вони пояснять, зрештою, і люди це акцептують, що 500 тисяч це нормально в місяць, коли абсолютно збиткове підприємство, і ми не бачимо ефекту від модернізації, то тоді окей. А якщо вони будуть мовчати, то ми далі будемо тиснути, і через суспільний осуд, і через, я сподіваюсь, Офіс Президента, і через Парламент, бо вже і ТСК хочуть створити. А вже підписаний закон про ТСК, точніше, проголосований закон про ТСК. Ми подолали вето Президента, і ми зможемо збільшити свій контроль, а відтак і тиск, якщо це буде необхідно. А отже, я вважаю, що все змінюється і жодної трагедії немає. Ми вчимося. Громадянське суспільство вчиться. Журналісти, ми всі разом зараз якось і дамо ради. 

- Если вот возвращаясь к вопросу о газе, прямые поставки газа из России, я не говорю про транзит, поставки в Украину, помогут снизить тарифы на газ для населения, поможет снизить цены в принципе. Потому что, ну, мы понимаем, что, если у нас, скажем так, есть газ для физлиц и для юрлиц, для компаний. И вот тем дороже, тем дешевле. Если вот всем сделать дешевле с помощью прямых поставок, без посредников, российского газа, легче нашему кошельку и нашему карману будет или нет? Или это все опять же большой политический пиар пузырь, который может лопнуть в любой момент?

- Ну, дивіться, за простою людською логікою, бо я точно не є експерт у цих питаннях, я слухаю експертів, а вони мають полярні думки. Звичайно, що прямі поставки мали б знизити ціну на газ. Але як я чую міністра Оржеля, у нас немає сьогодні контрактів на прямі постачання газу з Російської Федерації. Ми лише маємо контракт на транзит. а отже, як це буде відбуватись, побачимо уже невдовзі.  І чи дійсно знизиться ціна на газ? От дивіться, наприклад, ми маємо стабільно низький курс долара, так? Тобто, зміцнюється гривня. Дозміцнювалась до того, що ми вже найбільші в світі, так, чи найперші в світі по міцній гривні. Але чомусь ціни не знижуються. По суті, мали б ціни внутрішні знизитись. Чому не знижуються? Сьогодні Президент Зеленський кличе представників чи власників заправочних станцій і питає - чому не знижуються ціна на бензин або на інші енергоносії, поза як ми зробили все для того, аби ціна дійсно знизилась. Це картельна змова? Це якась монополізація? Чому ви тримаєте? 

- А Вы не разобрались для себя? Ну, вот просто мы, журналисты, мы спрашиваем, мы интересуемся и хотим у Вас узнать правду. А Вы ж, наверняка, как человек депутат Верховной Рады, как экс представитель Кабинета министров в Парламенте, Вы ж, наверняка, знаете больше. Вот, просто для себя вы понимаете, что где-то есть какие-то схемы, которые обязательно никто не озвучит в публичном пространстве. Просто, вот они есть и они, по сути, мешают снижать цены, то, се. Вот, Вы понимаете, что есть такие моменты?

- Розумію. І навіть сьогодні про такі схеми сказали самі власники заправних станцій. Вони сказали - а Ви знаєте, як важко конкурувати з абсолютно чорним ринком, або тими заводами, які виготовляють і наліво продають пальне, або завозять його в чорну. А отже, якщо ми будемо боротися, вони обіцяють знизити ціну. Тут все взаємопов’язане, і ми побачимо, чи справді та боротьба дасть свій ефект. Але те, що ціна має і може бути знижена, це безсумнівно. 

- Не жалеете, что попали в команду Зеленского?

- Ні, не жалкую. Я повірила Президенту Зеленському, побачила мапу, і хочу зробити все від мене залежне, аби та команда, яка прийшла, навіть роблячи помилки, зрештою досягла успіху.

- Если мы говорим про новые гипотетические внеочередные выборы. На фоне чего их могут объявить, как думаете?

- Низька внутрішня легітимність. Якщо Парламенту в цілому не будуть довіряти. Наприклад, я вважаю, що цим психологічним, червоною лінією буде 10%, я вважаю, що тоді треба йти на перевибори. Ми не можемо триматись за крісла, якщо бачимо, що люди нам не довіряють.

- Ну, погодите, есть же правовые механизмы. Вот, если есть коалиция, а у нас моно большинство. И до того момента, пока ваша коалиция перестанет быть коалицией, то это достаточно большое количество депутатов. Что, если коалиция будет, это как надо убедить депутатов, ну, вот вы там неэффективно работаете. Мы же понимаем, как сейчас эффективно деребанят соцэконом, ваши коллеги. Из-за чего, мы, кстати, об этом поговорим, на корпоративе Президент даже некоторых поднимал и делал выговор. То есть, мы же понимаем, что дерибан, он сохраняется. И у каждого, ну, может быть, не у каждого, у многих есть свои интересы. А как их убедить в том, что, нет, дорогие друзья, вы неэффективно работаете, давай до свидания. Вот я просто не понимаю, есть правовые механизмы, есть коалиция. Что еще?

- Ну, дійсно, тут лежить питання в політичній площині і в моральній. Якщо справді ми маємо певну моральність і зобов’язання перед Президентом, яке ми давали, коли йшли у фракцію. Бо я, зрештою, не є членом партії Слуга народу, я є членом фракції. І, якщо ми побачимо, а Президент Зеленський поставить таку вимогу перед фракцією, я буду голосувати за саморозпуск, не дивлячись на те, є коаліція чи немає. Ми маємо на це також право, коли ми проголосуємо, а в нас є 226 для цього, і підемо на перевибори, аби довести, що ми знову маємо право і можливість перебувати у Парламенті уже 10-го скликання. Не треба  боятись дочасних виборів. А що боятись? Потрібно працювати. Ізраїль по 2 рази, по 3 рази на рік у воюючій країні проводить вибори і не боїться змінювати. Немає консенсусу, ми не можемо домовитись. По засадничих питаннях немає голосувань, а отже, що один одного мучити, так би мовити. 

- Вот, один из таких самых главных раздражителей для фракции Слуга народа это вопрос земли, открытия рынка земли. Вы не голосовали в первом чтении. Больше того, Вы сказали, что ко второму чтению нет правок, которые принимаются в комитете, которые Вы могли бы поддержать уже во втором чтении, да, в финальном. И так многие, многие депутаты от Слуги народа, которые голосовали в первом чтении, говорили, что смотрите, если будут правки, мы поддержим во втором. Сейчас они говорят - нет, мы не будем за это голосовать. То есть, из-за этого, по сути, мы видим большой конфликт. Мы видим нервного Давида Арахамию, руководителя фракции. Мы видим разночтение и разногласие даже членов комитета и депутатов от Слуги народа по рынку земли. Одни говорят - 50 тысяч гектар в одни руки, вторые говорят уже 10, третьи говорят - а почему 200 не оставить? Что в этом такого? Одни говорят - да, вот иностранцам можно, но какие-то секретные подпольные моменты. Другие - нет, только референдум. Вот, как Вы считаете, стоит ли вообще забыть пока об этом вопросе, вопросе открытия рынка земли? Чтоб не раздражать общество.

- Ні, я вважаю, не варто забувати про це питання, тому що ми все одно зайшли в розгляд 2178-10, оцей злощасний законопроект на 5-ти сторінках, який зібрав більше емоцій, ніж всі разом законопроекти, які були розроблені до цього часу за 18 років. Але вважаю позитивом, що наша дискусія є предметною і навіть більш предметною. Ми сперечаємося уже не тільки за концентрацію, а й за форми, інструменти, ви бачите. Тобто, дискусія набула предметних форм. А це дуже важливо. Бо так, як було, залишатись не може. Бо, зрештою, для чого тоді ми прийшли і маємо моно більшість, якщо ми хочемо залишити все як є? Тоді  і нас не потрібно було. І хай би далі працювали ті, хто 8 скликань поспіль обіцяли зняти мораторій і цього не робили щороку. А отже, на сьогодні є прийнято єдине правильне рішення - зупинитися до нового року. Зараз буде засідання комітету. Сольський оголосив уже дати. Є, в принципі, зрозуміло, як будуть розглядатись правки. А правки будуть розглядатись одна за одною. Кожна, нормально, в законному руслі, ніякого поспіху не буде. Ми перейдемо у наступний рік, розглянемо закон в цілому на комітеті. Я збираюсь ходити на комітет, брати участь у розгляді таких правок, бо там є і мої правки. А отже, спокійно розглянути всі за і проти, і вийти уже в лютому - березні на консолідований законопроект. І або проголосувати його у другому читанні, але точно його не потрібно вносити, якщо ми не бачимо консенсусу. Не тільки 226, а й тих, хто сьогодні є в опозиції, бо вони теж представляють певні суспільні прошарки. 

- Вы согласны с тем, что сейчас вот какой законопроект оппозиции не представить, они все равно будут против? Потому что, ну, вот смотрите, по сути, Президент уже выходит к аграриям, говорит - ну, хорошо, ну, не 200, ну, 10 будет! Вот, ну, вот 10 вас устраивает? Они - ну, да, вот вроде бы 10 тысяч это неплохо, да. Оппозиция говорит - а почему 10? Почему не тысяча, как в Польше или где-то еще? Тысяча, иначе латифундисты придут, все заберут. Китайцы приедут, весь чернозем увезут с собой. Понимаете, чтобы не появилось с предложений от Слуги народа, все не нравится. Почему не нравится это оппозиции? Потому что не их предложение? Или, может быть, какая-то другая причина? Расскажите.

- Є точно багато причин, і вони назвуть їх  з десяток, а може і 20, чому вони не хочуть, аби такий закон був прийнятий. Але це не має нас зупиняти, коли ми говоримо про прийняття законопроекту в цілому. Тим не менше, приглядатись, прислухатись і враховувати думку опозиції, а за ними, я ще раз повторюю, стоять люди, потрібно. Якщо це глуха опозиція, мовляв, давайте не будемо розглядати. А ви бачили - у цю нещасну ніч, коли там трапилася бійка, опозиція попросту блокувала будь-яке вирішення і будь-яке рішення комітету. А це неправильно, бо ми мусимо дискутувати. Де ми, зрештою, маємо це робити? На Майдані? Кидаючи один в одного коктейлі Молотова? Це неправильно. Нас для того обрали, щоб ми прийшли туди, потрібно, навіть закривались, розбирались як могли, і виходили до людей з консолідованою позицією. Отже, якщо забрати оці зерна і плевела, тобто, відділити, ми побачимо, що посередині стоїть українець, який чекає на те, аби він мав реалізоване право володіти, розпоряджатися українською землею сільськогосподарського призначення. І, якщо ми собі поставимо таку мету, ми справді вийдемо на консолідоване рішення. Я в це дуже вірю і є оптимістом у цьому. 

- Вы были мэром в сложные для Украины времена, когда Майдан, когда сменилась власть. Ну, и при Януковиче тоже были. Сейчас Вы уже депутат Верховной Рады. Скажите, пожалуйста, с точки зрения вашего опыта, кто является лучшим Президентом Украины из тех, которых мы имеем? И кто лучший Премьер министр? По вашим оценкам, с кем Вы работали.

- За 28 років?

- Ну, вот да, по вашим ощущениям, с 91-го до сегодняшнего дня.

- Дуже б не хотілося відповідати, бо буду заангажована, але я вважаю, що кращим Президентом був Леонід Данилович Кучма. Це моя власна думка.

- Вы помните - Кучму геть! кричали. А что потом Кучма вышел и сказал - Вы еще будете говорить, что я лучший Президент. А Премьер? Ну, так, по разным оценкам.

- Я не можу сказати сходу. Їх було так багато, і кожного оцінюють. Напевне, непоганим прем’єром був Віктор Ющенко. Ну, це моя суб’єктивна позиція.

- Это правда, что вы хотите стать Премьер министром, делаете для этого все возможное?

- Ні, звичайно.

- Амбиций у Вас таких нет?

- В мене є амбіції, але на даному етапі ні. Я лише готуюсь і ще довго буду готуватись.

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^