Геополітична любов з інтересом. Які країни - головні союзники та партнери України і чому?

23 червня 15:53

Геополітична любов з інтересом. Які країни - головні союзники та партнери України і чому?

23 червня 15:53

Пом'якшення американських санкцій проти "Північного потоку-2" і повне його схвалення Німеччиною, холодний мир Штатів та Росії за підсумками саміту Джозефа Байдена і Володимира Путіна, ні до чого не зобов'язуюче формулювання про членство України в НАТО через відповідний План дій в абстрактній перспективі. Зовнішня політика останнім часом вселяє Україні мало оптимізму і конкретики. І це незважаючи на постійну присутність в риториці наших політиків "союзників" та "партнерів", до яких ми звертаємося і з якими співпрацюємо. Що це за країни і чим для них цікава наша держава?

Зміст

Три найбільш очевидних напрямки, які дозволяють окреслити коло союзників і партнерів України - оцінки безпосередньо в керівництві держави, думка громадян та економічні показники.

На початку червня посаду заступника керівника Офісу президента зайняв дипломат Андрій Сибіга. На старті роботи в своєму інтерв'ю він перерахував ключових союзників України. Відповідно, перший рейтинг - від ОП:

  • США;
  • Канада;
  • Туреччина;
  • Литва;
  • Польща;
  • Країни Балтії.

Питання про іноземні держави, які є нашими найбільшими союзниками, поставили українцям в центрі Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва. Перша десятка, на думку наших громадян, така:

  • США;
  • Польща;
  • Німеччина;
  • Білорусь;
  • Литва;
  • Грузія;
  • Канада;
  • Росія;
  • Латвія;
  • Молдова.

Найбільш приземлений підхід вимірювання партнерства - за результатами зовнішньої торгівлі. За підсумками першого кварталу цього року, за даними Держстату, десятка країн-торгових партнерів України:

  • Китай - 13% в торгівлі і 4,29 млрд дол.;
  • Польща - 6,9% і 2,26 млрд дол.;
  • Німеччина - 6,5% і 2,14 млрд;
  • Росія - 6,1% і 2 млрд;
  • США - 5,5% і 1,81 млрд;
  • Туреччина - 5,1% - 1,66 млрд;
  • Білорусь - 3,7% - 1,21 млрд;
  • Італія - 3,5% - 1,16 млрд;
  • Угорщина - 2,7% і 989 млн дол.;
  • Індія - 2,3% і 765,2 млн.

Тільки США і Польща фігурують у всіх трьох списках. Цікаво те, що найбільшого торгового партнера - Китай - в ОП не назвали взагалі, а українці відправили на далеке 12-е місце.

Більш точно могли б відобразити симпатії інших країн щодо України прямі іноземні інвестиції. Найбільшими в 2020 р. були інвестиції з:

  • Швейцарії - 269,9 млн дол.;
  • Великобританії - 182 млн дол. та 99,6 млн - боргові інструменти;
  • Швеції - 134,8 млн дол. і 60,7 млн - боргові інструменти;
  • Гонконгу - 114 млн дол. і 96 млн - боргові інструменти;
  • Туреччини - 109 млн дол. і 113 млн -боргова інструменти;
  • Австрії - 108 млн дол. і 32 млн - боргові інструменти;
  • Польщі - 97 млн дол. і 30 млн - боргові інструменти

У всіх чотирьох списках фігурує тільки Польща. Перелік найзначніших інвесторів показав ще й Туреччину, яку в десятку союзників не вивели українці. Але в цілому на цей параметр дивитися - тільки засмучуватися: в минулому році, вперше з 2015 року, відбувся відтік іноземного капіталу - мінус 858 млн дол. Зокрема, гроші забирали, а не заводили, й ті країни, що названі ключовими союзниками США (-6,9 млн), Канада (-10,5 млн) і Литва (-1,5 млн).

Оскільки список стратегічних союзників озвучений представником влади, саме він і є пріоритетним при оцінці наших з ними відносин. Експерти одразу обумовлюють: прагматика попереду емоцій, спочатку економіка, потім політика - такі принципи побудови дружніх відносин. У України шляхи політики та економіки в основному розходяться, але так далеко не в усіх наших ключових союзників.

"Економічне співробітництво у нас не завжди переростає в готовність до політичного альянсу. Це дивно, оскільки навіть логіка Євросоюзу була побудована на тому, що економічне співробітництво потім переростає в політичні моделі взаємодії. Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії, а потім пішло формування структури. У нас же економіка і політична надбудова існують окремо одна від одної, - каже кандидат політичних наук Олексій Якубін. - Всупереч інтересам суспільства, наша країна вступає в конфлікти з країнами, з якими могла б в них і не вступати. Так ми приходимо до питання: наскільки при визначенні союзницьких відносин влада здатна прагматично формувати інтереси країни? Для сучасних країн все лежить в кількісної площині, пов'язаній з економікою. У нас з цим колосальна проблема, влада часто не здатна сформувати державний інтерес у відносинах з іншими країнами та йти за економікою".

Невеликий список, озвучений заступником голови Офісу президента, ми попросили проаналізувати економіста Олексія Куща, з точки зору того, в чому ж зацікавленість цих країн Україною.

Польща

"Наша країна є джерелом дешевої робочої сили і сировини. І, відповідно, перспективним ринком збуту для польських товарів. Самі польські економісти кажуть, що економічне диво було досягнуто за рахунок української трудової міграції. Викреслимо цей фактор з рівняння, і побачимо, що темпи зростання в Польщі будуть нижчими, і замість зниження там пенсійного віку, довелося б його підвищувати, що відбилося б на соціальних стандартах. Якщо Україна як регіональний конкурент зрівнюється з Польщею за потенціалом, скорочується потік мігрантів, Україна починає сама використовувати ресурси, а не експортувати, захищати свій внутрішній ринок і конкурувати за регіональні інвестиції. Перетворення України на східно-європейську Туреччину - найстрашніший сон Варшави. Звідси ми можемо розуміти, наскільки в нашому динамічному розвитку "зацікавлені" поляки. Вони зацікавлені в тому, що Україна була буфером між нею і Росією , але не більше того".

Країни Балтії

"Вони заробляють на життя за рахунок антиросійської риторики. Без неї вони не підтримували б реноме потрібності для колективного Заходу, не змогли б отримувати економічні бонуси і перетворилися на звичайні регіональні нецікаві європейські країни. За допомогою України вони підсилюють антиросійську риторику і заробляють на своєму геополітичному положенні. Військовий, політичний та економічний потенціал цих країн настільки мізерний, що не доводиться говорити про їх стратегічну роль для України".

США

"Потрібно розуміти, що поки Америка нашу важливість собі не маркірувала. Ми можемо фантазувати що завгодно, але для США головний противник - це Китай. Так само, як колись вони розіграли третього зайвого у вигляді СРСР, інвестуючи в Китай, зараз хочуть його розіграти у вигляді Китаю за допомогою якогось нового формату взаємодії з Росією. Україна - фішка на геополітичній карті, якою можна пожертвувати. Зараз розгортається битва за те, хто хоче бути золотим мільярдом. Штати не хочуть, щоб з'явився другий золотий мільярд в Азії - ресурсів планети не вистачить. Тому не даватимуть дракону піднятися. Зараз, в загальносвітовому балансі економічних інтересів, поліпшення життя китайця може відбуватися тільки за рахунок погіршення життя американця. Штати можуть любити процес демократії в Україні, але, коли постане питання руба, ми повертаємося до вузько егоїстичних інтересів".

Туреччина

"Її запрошують в Кримську платформу. Турки викликають щире захоплення. Колись вони обміняли Томос для нас на нашу мовчазну згоду щодо будівництва "Турецького потоку". Тепер за рахунок участі або неучасті в Кримській платформі вони чекають на ходоків з Києва та Москви. Київ пропонує вигідну угоду про створення зони вільної торгівлі, а Москва - військове співробітництво, туризм та економічні бонуси. Турки продають те, що їм зовсім не потрібно, а отримують практичні бонуси від нас або Росії.

Турки можуть підтримувати нас в плані анексії Криму. Але не для того, щоб повернути Україні, а щоб в разі тектонічних зрушень повернути його собі. Турецькі політичні еліти кулуарно, неформально обговорюють в майбутньому та за сприятливих умов питання ревізії Кючук-Кайнаджирського мирного договору, який у XVIII столітті був укладений між Російською та Османською імперіями. Тоді Туреччина втратила території північного Причорномор'я. Крим - тільки частина цих територій. Вони втратили Очаків, Хаджибей, Білгород-Дністровський, Ізмаїл. Почнеться ревізія - вона зачепить і наші території. І це не фантастика. Туреччина формує пантюркістську модель. Зближення з Туреччиною є небезпечним, оскільки довгостроковим та стратегічним союзником вона ніколи не буде. Вона може бути попутником, але складним. Переграти турок в торгівлі, геополітиці, економіці Україні практично неможливо. Україна як метелик, який летить на вогонь".

Канада

"Це колосальні можливості, які завершилися колосальним же провалом. Тут Україна винна вже не як держава. Винна специфіка української діаспори: є національна, але немає політичної, як у вірмен або євреїв. Тобто коли твоя національна діаспора веде лобіювання інтересів твоєї країни. Ми бачимо на високих посадах в Канаді представників української національності. Вони люблять Україну, періодично одягають вишиванки і можуть сказати пару слів українською мовою, але ми не відчуваємо політичного лобізму, який міг би проявиться хоча б у безвізовому режимі або більш активному науково-технологічному співробітництві, інвестиціях в науку, освіту, медицину, створення великих спільних проектів. Навіть відкриття ЗВТ з Канадою призвело лише до того, що ми почали закуповувати в Канаді вугілля, і сальдо, яке нам в мінус, а Канаді в плюс, збільшилося в кілька разів. Ніхто не намагався розширити цю співпрацю на інвестиції, послуги та технології".

Економіст згадує, що за часів Леоніда Кучми почалася низка підписань договорів про стратегічне партнерство, що призвело до того, що стратегічних набралося близько двох десятків. Тоді як іноді досить і одного - титульного союзника. Але маємо кількох, яким не можемо сформулювати власну привабливість.

"Наша зовнішня політика формується в умовах шизофренії. Вона проявляється в роздвоєнні свідомості. Простий приклад. Україна заявляє, що хоче стати членом НАТО через ПДЧ. І тут же в парламенті збираються підписи за скликання позачергового засідання, щоб звернутися до США за отриманням статусу стратегічного союзника поза НАТО. Країна одночасно проштовхує дві ідеї, семантика яких вступає в протиріччя, - кажуть А. Кущ. - Ми стали заручниками своєї позиції геополітичного халявщика. Нічого не пропонуємо, що могло б зацікавити партнерів. При цьому намагаємося вибивати допомогу, в основному у вигляді кредитів, залякуючи тим, що можемо створити проблеми. Інші країни пропонують баланс взаємних інтересів. Ми говоримо, що якщо нам не допомагатимуть, то східно-європейський вал впаде, почнеться соціальна турбулентність і будуть біженці. Геополітичний шантаж. Класичний приклад - те, що зараз Зеленський в своїх інтерв'ю говорить про те, що нас не взяли в НАТО і т.д. Але немає жодних конструктивних пропозицій партнерам щодо того, як поліпшить баланс їх інтересів наш вступ до НАТО або їх відмова від "Північного потоку-2". Наприклад, ми створимо на базі нашої ГТС східно-європейський газовий хаб і передамо в управління найбільшим німецьким газопостачальним компаніям. Якщо ти розраховуєш на союз і дружбу, то повинен розуміти навіщо тобі це потрібно і як це посилює твого партнера. Ігри в одні ворота в світовій політиці та економіці не існує".

Олексій Якубін описує три моделі партнерства і вказує на те, що в основному ми зосередилися тільки на одній, хиткій.

"Перше - якийсь збіг інтересів. Наприклад, дві країни можуть співпрацювати в якійсь області і потім вони дружать і є партнерами і взаємно підсилюють один одного. Друге - за логікою "ворог мого ворога - мій друг". Тобто навіть якщо немає нормальних відносин, співробітництво ситуативне, дружба рівно до того моменту, поки є спільний ворог, а потім все може швидко змінитися. Третє - коли країни поділяють спільні підходи та ідеологію щодо світоустрою. Вони можуть не мати пов'язаних економічних відносин, не дружити проти когось, але, в силу зв'язку, вступати в альянси, - пояснює експерт. - Якщо це переносити на Україну, то останнім часом велика частина відносин формується за принципом ситуативного партнерства через напруження з Росією. Наприклад, країни Балтії. Адже які у нас економічні зв'язки? Але позиція по Росії збігається. Наші союзницькі відносини з іншими країнами будуються або по лінії протистояння, або претензій до Росії. Другий момент - персональні зв'язки між лідерами. Плюс є країни, які потенційно зацікавлені бути присутніми в нашій країні без рівноцінного обміну. У подібному плані збудовані відносини з Туреччиною".

Серед головних прикмет української зовнішньої політики щодо партнерства з іншими країнами політолог виділяє те, що їхні стосунки з Росією ми сприймаємо як свої, цементуємо їх в одному положенні і вважаємо, що такими вони і залишаться. Тут яскрава ілюстрація - санкції США по "Північному потоку-2", коли санкційна політика була пом'якшена і Штати вирішили за краще врахувати інтереси Німеччини, яка після запуску СП-2 стане головним європейським газовим хабом. Тягнути на собі зобов'язання щодо відстоювання українських інтересів, оскільки потрібно відновлювати відносини з партнером по ЄС і НАТО, в США не стали.

"Щодо ситуації з торгівлею, Китай повинен був би стати однією з країн, з якою Києву потрібно налагоджувати співпрацю. Але в політичній площині влада нічого не робить. Серед країн, які повинні були б бути в сфері наших інтересів - Великобританія. Якщо дивитися на нашу зовнішню політику, то роль Лондона і Анкари значна. Вони впливають на багато рішень, які приймаються у нас. Навіть в меншій мірі впливають Вашингтон, а ще в меншій мірі Брюссель, - констатує Якубін. - Останнім часом у нас погіршення відносин з Францією і Німеччиною, і взагалі з ЄС. Офіційна мантра у нашій владі з євроінтеграції залишилася, однак вона дуже розпливчаста. Але є образи, які вже висловлюються. У Києві чомусь вважали, що ці країни повинні приймати виключно нашу позицію".

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів
^