Олексій Кущ: "Якщо карантин триватиме більше двох місяців, в економіці не буде чого рятувати"

08 квітня 13:32

Олексій Кущ: "Якщо карантин триватиме більше двох місяців, в економіці не буде чого рятувати"

08 квітня 13:32

Про те, де держава може знайти сотні мільярдів для підтримки бізнесу та населення, чим унікальна нинішня криза та скільки робочих місць втратить українська економіка після карантину, Nash.Live розповів економіст, експерт інституту Growford Олексій Кущ.

Зміст

- Чи можна вважати заходи, які запровадили для боротьби з епідемією в Україні, одними з найжорсткіших по відношенню до економіки?

- Проблема в тому, що у нас застосовують усічений, переполовинений варіант реагування на кризу. Якщо ми подивимось на західні країни, країни, що розвиваються, то побачимо аверс та реверс, як на монеті. З одного боку, застосовується той же пакет заходів реагування на пандемію коронавіруса, що й в Україні.

Плюс-мінус, залежно від країни, може відрізнятися кількість закритих підприємств, формат закриття транспорту і т.д. Але у нас немає другої частини: тієї підтримки, яку держава надає економіці та населенню. У цьому шоковий вплив заходів на економіку й тому вони викликають відторгнення у суспільства.

Адже наскільки відрізнялася б думка людей, якби держава розіслала всім пенсіонерам, студентам додаткові пенсії та стипендії. Або держава безкоштовно роздала б засоби індивідуального захисту: маски, антисептики, вітаміни. Або якби держава частково компенсувала (наприклад, 1/3) зарплати співробітникам компаній, які опинилися у вимушеному простої. Або видавало б безвідсоткові кредити підприємствам для виплати двох третин зарплати, а третину - за рахунок внутрішніх ресурсів.

За таких кроків люди розуміли б, що держава робить все можливе. А зараз вона кинула і людей, і бізнес. Кожен за себе, а сама ситуація проти всіх.

- Контраргументом може бути те, що ми дуже бідна країна. Це наш вічний аргумент. Україна дійсно настільки бідна? Або на перераховане вами можна було б знайти кошти?

- Держава не настільки бідна. Крім того, завжди потрібно порівнювати подібне з подібним. Якщо ми будемо порівнювати з 1 тис. дол., які планує виплачувати адміністрація Дональда Трампа кожному жителю США з доходом менше 200 тис. дол. на рік, плюс ще по 500 дол. на дитину (тобто сім'я отримає чек від уряду на 3 тис. дол.), то наша держава таку суму не може виплатити. Але у нас зарплати, пенсії, стипендії, податки, ціни інші. Пропорційно рівню внутрішніх цін, держава може надавати адекватну підтримку.

Додаткову пенсію держава може виплатити: це 36 млрд грн на місяць і це не аж величезні гроші. На застосування дотаційних механізмів або безвідсоткове кредитування для виплати зарплати частково кошти є у держави, а частково у державних банків, які просто переповнені надлишковою ліквідністю - грошима.

Навіть бідна держава може собі дозволити таку допомогу, але за однієї умови: вона правильно визначає ієрархію цінностей, пріоритетів державної політики. Питання в тому, хто стоїть на вершині піраміди. Якщо людина й політика людиноцентрична, то все знайдеться.

У нас ієрархія пріоритетів перекручена. На верхівці піраміди - кредитори. Це єдиний сегмент економічного простору, який не перебуває на карантині. Всі зобов'язання погашаються секунда в секунду, на відміну від людей, які не отримують зарплату. Кредитори повністю звільнені від сплати податку на прибуток. Коли попередня влада розкручувала піраміду облігацій внутрішньої державної позики, законодавчими змінами від податку на прибуток ці операції звільнили. Зараз наш бізнес і населення продовжують сплачувати прибутковий податок, ЄСВ (зробили тільки маленьку поступку для ФОПів), а ця група не сплачує нічого. Під час карантину капітали кредиторів вільно переміщаються за межі країни.

Слідом за кредиторами йдуть фінансово-промислові групи, які вже грають в хитру гру. Вони приходять на зустріч з президентом, готові створити фонд підтримки на 10-12 млрд грн, хоча для них це копійки. Це близько 400 млн дол., а ми пам'ятаємо, як нещодавно один олігарх за 200 млн євро купив особняк на півдні Франції. Весь олігархічний фонд підтримки дорівнює приблизно одній покупці нерухомості одного олігарха. Вони створять фонд підтримки, але вже зараз лобіюють пільги, які принесуть їм десятки мільярдів гривень. Вони лобіюють зниження тарифів на перевезення вантажів, перевалку в портах, те, що формує структуру собівартості сировинних товарів, які йдуть на експорт. Тобто державі дадуть 10 млрд, щоб потім забрати 100 млрд у вигляді дотацій.

На третьому місці стоїть так звана "нова шляхта" - бюрократичний прошарок з космічними зарплатами. І всі ми знаємо про коханок, дітей, друзів в наглядових радах держкомпаній, де вони отримують сотні тисяч гривень на місяць. В умовах, коли країна опинилася на межі економічного краху.

Тільки біля підніжжя піраміди копошаться звичайні люди, яких влада майже не помічає.

Якщо базової метою проголошується допомога людині, малому і середньому бізнесу, під неї шукають інструменти. Це можуть бути прямі дотації, поворотні дотації та різні пільги й фіскальні стимули (зниження податків, обов'язкових платежів, тарифів). Під ці інструменти підшукують ресурси. Це можливо тільки за рахунок перегляду бюджету.

Якщо ми подивимося видаткову частину нашого бюджету, то там є чотири основні складові. Перша - соціальний блок, який в умовах кризи секвеструвати не можна. Другий - оборонний, який складно секвеструвати в умовах війни. Третій - інфраструктурний, там є резерви, але, якщо повністю припинити витрати, це ще більше вдарить по зростанню економіки. Четвертий, найбільший, - виплата внутрішніх та зовнішніх боргів. Тільки на виплату відсотків закладено 145 млрд грн, при тому, що на всю медицину - близько 130 млрд грн.

Відповідь очевидна: для створення антикризового фонду єдине джерело - реструктуризація і зовнішніх, і внутрішніх боргів. За моїми оцінками, вона найближчими місяцями може дати 250 млрд грн. Сюди можна додати планову емісію НБУ (не йдеться про друкарський верстат, Нацбанк щороку випускає додаткову грошову масу, яка не здійснює критичного впливу на інфляцію) - близько 100 млрд грн. 50 млрд грн можна зібрати у вигляді участі великого бізнесу, наприклад, через випуск "антикоронавірусних" облігацій з погашенням через 10-15 років. Плюс допомогу міжнародних фінансових організацій.

У нас програму МВФ штучно підв'язати під прийняття "антиколомойського" закону. Насправді, ситуацію доводять до точки кипіння, щоб співпраця з МВФ сприймалася як остання соломинка для потопаючого.

Співпрацю з МВФ можна розділити на дві складові. Перша - програма розширеного фінансування під виплату зовнішніх боргів. Якщо ми проводимо реструктуризацію, то вона не потрібна. Друга - антикоронавірусний займ, який видають потерпілим країнам на пільгових умовах. Її потрібно було отримувати ще в березні. Україна може претендувати на суму до 2 млрд дол. Ми б їх отримали, якби при владі не було бажання причепити цей кредит до закону про ринок землі.

Разом отримуємо антикризовий національний резервний фонд розміром близько 450 млрд грн. Їх можна акумулювати протягом півроку, і це близько половини дохідної частини бюджету. Їх цілком достатньо для пакета допомоги.

- Що ще могла б зробити держава, щоб пом'якшити негатив?

- Держава могла зараз запровадити податок на прибуток для нерезидентів, який вони отримують від погашення ОВДП, і податок на репатріацію капіталу, якщо кошти виводять за кордон. Це не дало б божевільних надходжень до бюджету, але показало, що всі рівні.

Другий важливий психологічний момент - податок солідарності. Із зарплатами "нової шляхти" з держкомпаній держава нічого не може зробити. Але може запровадити прогресивний податок. Умовно, отримуєш більше 100 тис. грн - сплачуй не 18%, як всі, а 50%; більше 500 тис. грн - 70% прибуткового податку.

- Ані в проекті змін до бюджету, підготовленому Кабміном, ані в двох пакетах законодавчих змін та пом'якшень на час карантину всього перерахованого немає. Якщо ж ми рухатимемось в тому руслі, яке влада зараз вибрало (кредитори на верхівці піраміди, без реструктуризації і т.д.), що Україна втратить після виходу з карантину?

- Мобілізаційні можливості економіки визначаються трьома факторами. Перший - особиста подушка ліквідності населення та бізнесу. Другий - можливість держави надавати пакети стимулювання економіки. Третій - здатність центробанку проводити монетарну політику, спрямовану на подолання, а не консервацію кризи.

Наші мобілізаційні можливості менші, ніж у інших країн. У населення, малого та середнього бізнесу майже немає подушки безпеки. Держава майже не застосовує пакет стимулюючих заходів. Нацбанк взагалі самоусунувся від вирішення проблем і перебуває в паралельній реальності.

У економіки зупинилося серце через подвійний шок: пропозиції, після зупинки підприємств, і попиту, коли люди не отримують зарплати та стискають витрати. Запустити серце може потужна порція адреналіну.

Що на нас чекає, якщо уколу в серце не буде? Уряд не має розуміння динаміки кризи, якісних аналітичних моделей. Влада нагадує розгублену дитину, яка хапається за край одягу "батька", в даному випадку, МВФ. Не розуміючи, що "батько" може випаруватися, зазнати інституційного краху. В активах МВФ залишився 1 трлн дол., а на нього заявки подали більше 80 країн, у яких і населення, і обсяг економіки набагато більші, ніж у України. Тому й пакет допомоги їм буде набагато більший.

Запас міцності нашої економіки - один місяць, якщо ми говоримо про падіння у форматі вирізаного шматка торта. Торт - це ВВП. Економіка на місяць зупинилася, ми вирізали дванадцяту частину, економіка завелася й почала працювати далі.

Але зараз такий формат не спрацює. Зовнішня кон'юнктура погіршується. Наші підприємства зіткнуться з тим, що закрито багато зовнішніх ринків, на них відбулося падіння цін на товари нашого експорту.

Карантин, швидше за все, буде тривати два місяці. Другий місяць означає, що "формату торта" не буде. Другий місяць йде на шкоду структурним показниками економіки. Повертаючись до медичних алюзій, це як голодуюча людина. Спочатку вона втрачає жирові запаси, потім м'язову тканину, а потім розпадається скелет. Кожен місяць карантину - це черговий етап такого голодування.

Якщо карантин триватиме більше двох місяців, в економіці не буде чого рятувати. Ми зіткнемося з тим, що у нас є набір інфраструктурних елементів, матеріальних активів і константа населення. І з цим щось потрібно робити, запускати щось нове. Але, знову ж таки, потрібна державна політика, тому що інвесторів не буде. Це перезавантаження концепції, з чим в Україні завжди було погано.

Ми завжди переживали кризи тактично, за рахунок допомоги зовнішніх кредиторів. Якщо подивитися на сировинні цикли, то за періодом високих цін, йде період низьких. Для нас криза - це формат низьких сировинних цін. Між двома періодами зростання є сировинна яма. Тактика була в тому, щоб пережити період цієї ями за рахунок кредитів МВФ. Нічого не потрібно було робити: отримувати кредити і чекати, коли ціни на сировину почнуть рости.

Проблема нинішньої кризи в тому, що її не можна буде подолати тактично, а тільки стратегічно, на рівні кожної країни. Сировинна яма може розтягнутися на два, три, п'ять років.

- Який обсяг ВВП і робочих місць ми втратимо за цей період?

- Один місяць карантину, за моїми підрахунками, буде коштувати Україні, якщо брати ВВП, 120 млрд грн. Ще 250 млрд грн втрат у вартості роботи та послуг. Один місяць карантину - 30-40% місячного ВВП. Якщо перерахувати в річних темпах зростання, то це втрата близько 2% зростання ВВП.

Якщо ми планували вирости в 2020 р. на 3%, то один місяць - це зниження практично до нуля. Але у нас буде не один, а два місяці карантину. У річних темпах зростання ми втратимо близько 4%, тому вже підемо в мінус, в формат зниження ВВП.

Але ми повинні враховувати зовнішню кон'юнктуру - відновлення економіки після карантину буде відбуватися повільно. Економіка втратить частину м'язової маси. Підприємства продаватимуть свої активи, щоб реанімувати виробництво, люди теж будуть щось продавати, щоб прожити. Тобто ефект падіння буде мультиплікований та, відповідно, буде не мінус 1% ВВП, а набагато нижче. Скільки саме, поки що сказати складно.

Що стосується робочих місць, то є "закон Оукена": падіння ВВП на 2-2,5% - це втрата, приблизно, 1% робочих місць в сегменті економічно активного населення. Якщо у нас ВВП йде на 5%, отже скорочення буде 2-2,5%. Якщо ми порахуємо через показник економічно активного населення України, а це 17 млн осіб, то десь до 500 тис. робочих місць ми втрачаємо, при падінні ВВП на 5%. Якщо падіння буде на 10%, то, відповідно, до 1 млн робочих місць.

Наша ситуація із зайнятістю буде ускладнюватися тим, що влада активно експортувала робочу силу. Нам розповідали, як добре, що люди працюють за кордоном і надсилають сюди гроші. Тепер відбудеться суттєве уповільнення економічного зростання в Європі, вона буде надавати менше допомоги Польщі. За прогнозами, найбільше падіння ВВП може статися саме в секторі Центральної Європи. Відповідно, криза в польській економіці призведе до скорочення робочих місць і, в першу чергу, це торкнеться сезонних працівників.

Оцінюючи рівень зайнятості в Україні, потрібно оцінювати і сегмент за межами країни. Ця гібридна жахливо токсична і виплекана нашою владою модель ринку праці складна з точки зору мінімізації ризику. Внутрішню зайнятість можна стимулювати за допомогою антициклічної політики зайнятості держави. Коли держава, на противагу циклу зниження ділової активності, через систему держзамовлень створює робочі місця. Так було під час Великої депресії в США. Але ми не зможемо стимулювати малий та середній бізнес в Польщі, щоб він міг платити нашим найманим працівникам.

- У аналітиків є спроби спрогнозувати, як буде виглядати економічний ландшафт після карантину та епідемії, які галузі виграють, програють, трансформуються. Зараз це можна спроектувати, ми можемо побути футурологами?

- Криза ускладнюється тим, що ситуація з пандемією розгортається на тлі об'єктивних передумов для перезавантаження застарілого циклу ділової активності, який триває з 2009 р.

Зараз ситуація з пандемією виконала роль тригера, активувала і показала наявні проблеми. Ми входимо в період тривалої, так званої, вічної стагнації світової економіки. Ускладнюється він пасткою середніх доходів Ейхенгріна: коли на тлі анемічної економіки доходи населення будуть в слабкій динаміці (падати або повільно рости).

Основні переваги епохи постмодерну в тому, що стандарти якості життя людей змінюються в межах одного покоління. Люди звикли, що протягом п'яти років відбувається якісний стрибок стандартів життя. Пастка середніх доходів призведе до того, що в масштабах цілого покоління поліпшення можуть бути непомітні, а можливі й погіршення. Ми приходимо до формату втраченого покоління.

Перезавантаження ділових циклів буде відбуватися на базі перезавантаження технологічних укладів. Ми приходимо до шостого укладу - конвергенція нано-, біо-, інфо- та когнітивних технологій (NBIC-конвергенція). Є наукові ідеї та навіть деякі промислові зразки. Але їх важко масштабувати в економіці. П'ятий технологічний уклад пішов швидко: в ужиток увійшли комп'ютери, смартфони і т.д. А шостий уклад заходить складно, тому що розробки важко масштабувати у вигляді товарів масового споживання. Це, умовно, повинні бути таблетки для продовження життя, ліки від раку, нано-роботи і т.д.

Ми остаточно втратили своє місце в ланцюжку товарів з високою доданою вартістю в попередніх укладах. Наша економіка була пристосована для третього і четвертого укладів: вік стали та нафтохімії. До п'ятого укладу були пристосовані погано і держава нічого не робила для переформатування. У нас ущільнюється економічний профіль, і ми опустилися до рівня сировинного придатка.

При шостому укладі сировинні придатки практично приречені на відмирання, якщо сировина не буде затребувана, або на втрату суб'єктності, якщо сировина буде потрібна.

Продовольство, земля, водні ресурси, це те, що не може забезпечити нам високий рівень життя, але те, що буде цікавити великих гравців. Якщо ми робитимемо ставку на сільське господарство, то це ставка на втрату суб'єктності. Транснаціональні корпорації будуть вирішувати, які монокультури нам вирощувати, куди їх експортувати і т.д.

Зараз для України є шанс. Він в тому, що старі глобальні технологічні ланцюжки будуть розпадатися, а будуть створюватися нові, будуть розпадатися старі торгові ринки, переформатується СОТ та міжнародні торговельні угоди. Це нові шанси для нових гравців. Ми можемо створювати біотехнологічні кластери, інформаційні, інші міжсекторальні виробничі комплекси.

Україні потрібно піти від галузевої моделі управління економіки. Проблема наших міністрів в тому, що у вузах вони не вивчали такий предмет, як розміщення продуктивних сил. Якби вивчали, то розуміли б, що Україна - країна унікальна. За часів УРСР економіка формувалася в декількох концептах. Це територіально-виробничі комплекси, науково-виробничі комплекси і територіально-економічні райони. Це фактично ідеально для створення кластерів - зараз це найбільш інноваційний концепт розвитку економіки.

Кластери можуть бути географічні, горизонтальні, в рамках однієї галузі, міжгалузеві, секторальні, наприклад, що поєднують промисловість і сектор послуг, фокусні, технологічні. Інфраструктурні умови, податкові та інші стимули, захист від ризиків і політику протекціонізму для кластерів має забезпечувати держава. Найголовніше, держава повинна бути в центрі і забезпечувати перетік інноваційних ідей між учасниками кластеру.

У України шанси унікальні. У нас є величезна інфраструктура, яку потрібно підтримувати. Отже, створюється інфраструктурний кластер, в якому можна виробляти локомотиви, тепловози, пасажирські та вантажні вагони. Є своя потужна енергетика - створюємо котли, реактори і т.д. Є аграрний потенціал - створюємо міжсекторальний сільськогосподарський кластер. У нас є потенціал зі створення біотехнологічних кластерів, які об'єднували б медицину, фармацевтику, науку.

Кожен кластер має потенціал зростання регіонального валового продукту на рівні 10-15 млрд дол. Створення 6-7 кластерів може подвоїти ВВП і створити мільйони робочих місць, які є актуальними в умовах повернення трудових мігрантів.

Це футуристичний прогноз, який дозволить зберегти суб'єктність України.

- За роки незалежності з'явилося відчуття вічного прекрасного завтра. Завтра перетворюється в сьогодні, нічого не змінюється і знову чекаємо завтра. Потенціал весь час є, але що з того?

- Вся проблема в тому, хто забезпечує в країні перерозподіл економічних рент. Є два види внутрішніх економічних інститутів: інклюзивні та екстрактивні.

Інклюзивні інститути - це те, що є в будь-якій розвиненій країні. Ти приходиш і отримуєш повний ринковий сервіс, потрібно тільки вести чесну ринкову гру. Так працюють США і той же Китай (правда лише в форматі СЕЗ).

Екстрактивні інститути ворожі до чужинців. Це групи впливу всередині країни, які спрямовані на перерозподіл економічних рент, які пов'язані або з виробництвом сировини, або напівфабрикатів, або базуються на зніманні логістичних рент, наприклад, з енергетичної та комунальної інфраструктури. Дуже просто знімати ренту з експорту зерна або з енергетики, якщо володієш інфраструктурою.

Екстрактивні гравці не зацікавлені в тому, щоб держава змінювала правила гри, приходили системні інвестори, розвивався малий та середній бізнес, змінювалась модель країни в бік складного виробництва. Все це буде призводити до скорочення їх харчової бази, економічного простору. Тому у нас такий слабкий приплив інвестицій, розвиток малого та середнього бізнесу, так складно поводити переформатування економіки. Це не потрібно екстрактивним інститутам, які збирають економічні ренти всередині країни. Простими словами, нашим олігархам.

Те, що зараз президент збирає олігархів, нагадує мені 2014-2015 рр. Це повернення до екстрактивних інститутів, їх інституційне посилення. Це пояснює тезу, чому ми країна вічних перспектив. Ситуацію може змінити тільки електоральна селекція.

У нас, в результаті електоральної селекції, відбувається відбір токсичних еліт, своєрідних патогенів, які використовують внутрішні ресурси та знищують країну. У нас на виборах вибирають не інститути влади, а особистості. Вибори президента, а потім за його партію голосують на парламентських виборах. Така партійна демократія робить спроби скочуватися до тоталітаризму. Природно, це не виходить, оскільки сама влада слабка: не може захистити країну ані від зовнішніх, ані від внутрішніх загроз. Фактично кожен український президент, який приходив на хвилі такої плебісцитарної демократії - Янукович, Порошенко - намагалися скотитися до примітивного авторитаризму.

Єдиний шанс України - чергова електоральна революція, вичищення екстрактивних інститутів. Криза, як не дивно, тут матиме позитивне значення. Вона буде знищувати ці екстрактивні інститути.

Заробляти на ренті при експорті сировини та володінні інфраструктурою буде все складніше, фінансові можливості олігархів будуть скорочуватися, знизиться ступінь впливу на владу. Питання в тому, чи зможе Україна протриматися до моменту, поки у владі почнуть з'являтися еліти, які не пов'язані з тими токсичними людьми.

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів

Новини партнерів

Загрузка...
^