Купувати у своїх: що дасть закон про локалізацію виробництва та на які поступки Заходу довелося піти?

Купувати у своїх: що дасть закон про локалізацію виробництва та на які поступки Заходу довелося піти?
17 грудня 13:33

Купувати у своїх: що дасть закон про локалізацію виробництва та на які поступки Заходу довелося піти?

17 грудня 13:33

Верховна Рада після півтора року суперечок та дискусій узгодила закон про локалізацію виробництва. Навіщо він потрібен, як працюватиме, у чому нардепи пішли на поступки супротивникам документа – Євросоюзу та США?

Зміст

Ініціатива вносить зміни до закону про публічні закупівлі. Тобто її умови стосуються закупівель лише державних та муніципальних та на приватний сектор не поширюються. Більшість тексту – зміни у заключні та перехідні положення закону.

Тимчасово, з 2022 р. до 2032 р., закупівлі деяких видів продукції машинобудування на суму понад 200 тис. грн відбуватимуться лише за умови її локалізації. Тобто за умови, що при виробництві дотримується показник української складової.

Складова – це сировина, матеріали, вузли, агрегати, деталі, складові та комплектуючі, роботи, послуги при виробництві товарів з переліку продукції машинобудування на п'яти з половиною сторінках. У списку реактивні двигуни, насоси, комбайни, вертольоти та літаки, космічні та літальні апарати, тролейбуси, вагони, локомотиви, вантажівки, самоскиди тощо.

У 2022 р. під час закупівлі потрібно буде, щоб рівень локалізації був 10%. Потім щороку до вимоги плюсують по п'ять процентних пунктів аж до 40% у 2028 році. На той момент і до 2032 р., ступінь локалізації має дорівнювати 40%.

"Кабмін отримав право розширювати перелік товарів, на які розповсюджуються вимоги локалізації. Збільшувати на 10% чи зменшувати на 5% вимогу локалізації на конкретну категорію товарів на один рік. І на конкретну закупівлю зменшувати вимогу локалізації до нуля на випадок якоїсь екзотичної термінової потреби", - уточнив норми закону заступник голови Комітету ВР з питань економічного розвитку, нардеп Дмитро Кисилевський.

Вираховувати питому вагу локалізації буде виробник. У формулі слід враховувати митну вартість імпорту, який був потрібний для виробництва, вартість імпорту, який знадобився додатково (без ПДВ), собівартість продукції. Вирахувану частку локалізації підтверджуватиме уряд.

"В США тільки 5% державних закупівель припадають на імпортні товари. В Європейському Союзі цей показник не набагато вищій – 8%. Натомість в Україні цілих 38%. Наша держава купує корейські потяги, чеські трамваї та білоруські автобуси. В результаті, ми маємо дуже невтішну ситуацію. Протягом 2012-2020 років машинобудування в Україні впало на 40%. Ми ухвалили законопроект про локалізацію №3739. З наступного року він вводить обов’язкову частку локалізації 10%, яка зростатиме кожен рік. В результаті в 2028-2031 цей показник становитиме 40%. Це означає, якщо місто Київ, наприклад, знову захоче купити білоруські автобуси чи тролейбуси, то МАЗ повинен бути локалізуватись в Україні. МАЗ вже робити це на "Південмаші" для Дніпра.  За попередніми підрахунками ініціатива в перспективі 3-5 років забезпечить зростання ВВП на 3,9%, допоможе створити 60+ тисяч нових робочих місць та збільшить надходження до бюджету на 8%", - похвалила закон член парламентського комітету з економрозвитку, нардеп Роксолана Підласа.

На карті локалізації, яку підготували у Федерації роботодавців, зазначено 430 підприємств, які можуть бути задіяні у цьому процесі. Там закон теж вітали, і уточнили, що він зіграє у плюс не тільки машинобудуванню, а й суміжним галузям, і прив'язку вказали значну: одне робоче місце в секторі машинобудування – це десять робочих місць в інших галузях.

Законопроект з'явився ще влітку 2020 року, але довкола нього місяцями точилися бої. Проти повстали західні партнери. Посилаючись на європейські директиви про закупівлі, Угоду про асоціацію, Угоду Світової організації торгівлі про держзакупівлі, парламентський комітет з євроінтеграції першу версію законопроекту забракував. До другого читання його переписали.

Перша важливе зміна – частка локалізації. По кожній продукції машинобудування її прописували окремо і зі старту вилка була від 25% до 45%, а з 2024 р. мала збільшитися до 40%-60%. Остаточний варіант набагато м'якший, поетапне підвищення з 10% до 40%. Не було умови щодо мінімальної вартості предмета закупівлі, яку тепер прописали на дуже високому рівні – 200 тис. грн. Крім того, додали пункт на користь Євросоюзу та США.

"З під дії вимог локалізації довелось виключити ЄС, США і ряд інших країн - підписантів GPA (угода СОТ про публічні закупівлі). Їх доля в зазначених категоріях товарів біля 20%. На інші країни, які постачають 80% імпорту по вказаним категоріям, вимоги локалізації діятимуть. Це Білорусь, Туреччина, Китай і інші, які не підписували GPA. Це неприємний компроміс, на який ми були змушені піти через блокування цього законопроекту нашими європейськими партнерами. Але він дозволив його прийняти і рухатись далі", - констатував Дмитро Кисилевський.

У неурядовій організації з контролю держзакупівель Dozorro уточнюють, що після поправок до другого читання про закупівлі за міжнародними угодами з-під умов локалізації пішли ті, у яких очікувана вартість від 133 тис. євро. Отже, локалізація пошириться лише на ті, що вміщуються у вилку між 200 тис. грн та 133 тис. євро. Тобто локалізація у остаточній редакції справді стала компромісом. Але аргументи у противників лишилися.

"Вона створює підґрунтя для корупції. Як будуть підтверджувати потрібний рівень локалізації товарів — невідомо. Через локалізацію нам доведеться витрачати більше. Менша пропозиція на ринку — вищі ціни — більше витрат із бюджету. Ба більше, можуть виникнути ситуації, коли потрібних локалізованих товарів не буде в Україні, або ж їх робитимуть неякісно. Сумнівно, що це допоможе підприємцям. Тепла ванна без конкурентів навряд чи стимулюватиме українські підприємства розвиватися і впроваджувати інновації. Адже вони і так будуть отримувати замовлення", - висловили свої претензії в Dozorro.

"Коли держава запроваджує різноманітні стимули, на кшталт Дія.Сіті, локалізації чи індустріальних парків, головне питання полягає в тому, чи є довіра до цієї держави. Чи не станеться так, що підприємці потрапили на гачок -- податки знижені, а потім підвищені до попереднього рівня, як вже бувало? Чи не станеться так, що пільги отримають лише кілька людей, чиї прізвища й так уже давно очолюють рейтинги найбагатших? Чи не станеться так, що все завершиться лише вимогою додаткової довідки, яку можна порівняно недорого придбати у чиновників окремого міністерства (продаються же в Росії білоруські ананаси)? Замість збільшувати економічну свободу і запроваджувати відкритий доступ, наш парламент радісно зменшує економічну свободу й зміцнює обмежений доступ. Не дивно, що олігархи майже одностайні в підтримці подібних речей", - скептично зауважив викладач бізнес-школи Києво-Могилянської академії Валерій Пекар.

Керуючий партнер "Національної антикризової групи" Тарас Загородній із критикою закону не погоджується і каже, що норми про локалізацію – найкраще від парламенту, що він побачив з 2014 року. Навіть незважаючи на реверанс у бік Заходу.

"Це центровий законопроект. Він кардинально перевертає наш підхід до захисту економічних інтересів у відносинах із західними країнами і взагалі з усіма. Те, що пішли на поступки, то дотискати далі можна буде вже в межах переговорів з ЄС, тим більше, що їхня частка в цьому напрямі закупівель близько 20%, - каже Загородній. - Перші, по кому закон б'є, це білоруси. Вони сидять у наших держзакупівлях, дотуючи власне виробництво в машинобудуванні. Другі - Туреччина та Китай. Це близько 40%, а за даними Федерації роботодавців, взагалі до 80% від того, що виграється у наших держзакупівлях. Закон правильний, це реальні робочі місця та захист, насамперед, виробництв в Україні. Тому що хитруваті лобісти ЄС та неоліберали брешуть, коли розповідають, що це захист лише національного виробника. Ні, це захист саме виробництв. Якщо іноземці хочуть продавати, будь ласка, заходьте та будуйте виробництва. Це і передача технологій, і зайнятість населення, а в машинобудуванні одне робоче місце тягне роботу суміжників, від восьми до десяти людей. Утиск конкуренції – брехня. Спробуйте зайти до держзакупівель ЄС та США. Немає виробництва? До побачення. Вони мають дешеві кредити, у Білорусі дешеві російські енергоносії, що вже неконкурентно. Отже закон про локалізацію – це саме вирівнювання конкуренції, введення у конкурентні відносини наших виробників із рештою. Усі країни ЄС дотують своїх експортерів, надають їм програми підтримки та стимулювання. Вони заходять до нас та можуть збивати ціну. Наприклад, їм дають поблажки на 10%, вони у нас опускають ціну на 5%, і наші виробники залишаються ні з чим. У жодній країні світу такого проникнення імпорту в держзакупівлі, як у нас, на 40%, немає і там не дозволяють цього. У США 8-10%, у Японії взагалі 3%".

Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Підпишіться на НАШ у соціальних мережах

Коментарі

фото користувача
Для коментування матеріалу або зареєструйтеся
+ Більше коментарів
^